Найбільше я чекаю свого шістнадцятиріччя, щоб нарешті піти у паспортний стіл та змінити ненависне ім’я, яке подарувала мені мама.
Всього нас троє у сім’ї, я наймолодша. У мене є два старших брата, тому народження дівчинки батьки чекали з особливим бажанням та трепетом. Після УЗД, де їм повідомили цю щасливу новину, вони прийняли рішення, що хочуть зробити моє народження особливим й ознаменувати його чимось. Тоді вони перебирали між собою сотню імен й зупинилися на Поліні, а «Поля» вони б звали мене коротко. Я впевнена, що в утробі своєї мами я просто раділа, почувши це ім’я, але в останній день все змінилось…
За два дні до пологів, мама придбала якийсь роман, який прочитала за ніч і вже з ранку, перед моїм народженням, повідомила, що назве мене Сюзанною (так звали головну героїню тієї книги). Тато й бабусі з дідусями намагалися її відмовити, але вона нічого й чути не хотіла. Хіба підеш проти серйозно налаштованої вагітної жінки?
Пишу я вам це і сама не можу повірити, що якби я була вчителькою, то діти б мене кликали Сюзанна Орестівна! Ну, хіба не абсурд?
Погано мені з цим іменем довелось у дитячому садку, де всі ще не могли вимовити всіх букв й таке довге та малознайоме їм ім’я коверкалось та скорочувалось, як тільки могло. Згодом, до мене прижилось коротке Сузу.
У дитячому садку я могла з цим миритися, а от підлітковому віці, коли все здається надто емоційним, я не могла стримувати сліз, коли один з однокласників придумав мені кличку, а інші її підхопили. Відтоді я стала «овечкою Сюзі» (а коли всі побачили, як мене це засмучує, то додалось ще одне «плаксива овечка Сюзі”).
Я довго намагалась вмовити батьків змінити мені ім’я, але вони про це чути не бажають. Наголошують на тому, що я це переросту і буду сміятися з таких своїх думок. Але що робити поки мені хочеться не сміятися, а плакати?
Після прочитаної історії дівчинки, я прийняла рішення звернутися до всіх майбутніх батьків: при виборі імені дитині добре подумайте, як її буде з ним жити й чи не буде вона потім страждати від вашого неправильного вибору.
