Данило з усіх ніг поспішав додому. Звісно ж! Як не поспішати, коли дружина повідомила таку прекрасну новину: Аліна носить під серцем його дитину.
Чоловік скупився в магазині, набрав багато фруктів й овочів й про смачненьке не забув. Бо ж тепер Аліні треба дуже багато вітамінів та поживних речовин, щоб дитятко росло й розвивалось здоровим.
Також він вирішив зробити подарунок дружині, а тому пішов до ювелірної крамниці та купив ту каблучку, на яку задивлялась Аліна. Ну і ще сережки вирішив прихопити, щоб до каблучки личили. По приходу додому Данило наготував багато всього смачного, накрив стіл.
Він вже не міг дочекатися приходу дружини. В середині все тремтіло від хвилювань, адже нарешті, після стількох спроб, після трьох років очікування вдалося. Нарешті! Нарешті Данило стане батьком!
Дружина повернулась з роботи та одразу пішла до ліжка. Вся бліда. Їй страшно нудило. Токсикоз. До столу та подарунків їй взагалі діла не було. Данило так перелякався за Аліну, що вже було хотів викликати швидку, проте жінка зупинила схвильованого майбутнього тата й сказала, що все нормально, явище це доволі поширене. До столу сіли вже наступного дня, коли дружині стало краще.
Час пройшов напрочуд швидко.
Пологи. Чоловік вже не знав де дітися від хвилювань та намотував кола під пологовою залою. Коли медсестра нарешті вийшла та повідомила, що в Данила народився син, той впав на коліна та заплакав. Проте плакати не було часу, адже одразу Данила покликали до головного лікаря.
Чоловік став хвилюватись, а що ж такого сталося, що його попросили до розмови з головним лікарем. І хвилюватись була причина. В сина щось не правильно зрослося, тому скоріш за все той не зможе ходити. Варіанти два, або довго і наполегливо працювати, робити вправи, приймати ліки та сподіватись, що все не так погано, або їхати закордон та робити операцію там, щоб точно все було добре.
– І ще… Ваша дружина вже написала відмову. Тому думаю вам слід подумати, що робити далі… – додав лікар.
«Як це так? Коли це вона встигла написати відмову?» крутилося в голові Данила. Він прийшов до палати, в якій лежала Аліна. Вона відвернулась обличчям до стіни. Вона не хотіла брати відповідальність та тягар хворої дитини на себе. Згодом прийшла й теща, яка стала запевняти Данила, що варто відмовитись від дитини. Потім ще собі народять здорову.
– Дитина не іграшка, яку можна створити, а якщо не сподобається, то десь лишити чи викинути. Вона вже є. Вже народилась. Вже дихає своїми легенями, а ви хочете викинути її як якусь непотрібну річ.
Данило не відмовився від дитини. А вже колишню дружину виселив зі своєї квартири, виставивши речі за двері та помінявши замки. Назвав сина Кирилом. Став шукати інформацію, як доглядати за дитиною такого віку та з такими проблемами. Також, одразу після виписки, чоловік поїхав з малям до магазину з дитячи одягом та попросив консультанток підібрати все необхідне. Йому також дали декілька книг, в яких розписано все про догляд за дитиною та її розвиток.
Але з дитям було важко. Особливо через ніжки. І тоді одна знайома розповіла Данилу про жіночку, що живе в передмісті. Вона знається добре на таких проблемах. Якщо ж не зможе допомогти, то одразу відмовить, щоб ти даремно не витрачав час та гроші.
Данило нічого не втрачав, тому замовив машину та поїхав за вказаною адресою. І здивувався, адже то була не жіночка, а ще молода пані. Вона старша від Данила лише на чотири роки.
Жінка, ім’я якій Софія, сказала, що допоможе Кирилу та Данилу. Але доведеться деякий час жити з нею, адже потрібно буде з ранку до вечора робити вправи та приймати виписані лікарем препарати.
Кирилу ставало по троху легше. А Данило та Софія стали приглядатись один до одної. І хто знає, можливо в них щось й буде далі?
