Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла про те, як піду на роботу і почну заробляти, щоб купувати собі все, що заманеться. Я з бідної сім’ї, батько п’яниця, а мати завжди мене звинувачувала в тому, що я тягар для неї. Що краще б я не народжувалася. Я не винила батьків в тому, що вони такі є. Кожен вибирає свій шлях сам. Я лише мріяла, коли я зможу звідси втекти, знайти для себе кращого життя. Коли батька не стало, мама геть про мене забула, довелося змалечку вчитися доглядати саму себе. Оскільки я ще була не досить дорослою, а доглянути за мною не було кому, в школу я ходила наче обідранець. Речі були порваними та не завжди чистими. Хоча я старалася як могла доглядати за собою. Друзів та подруг також в мене не було, в силу свого зовнішнього вигляду. Речі мені іноді приносила якась дальня родичка після своєї доньки, я була безмежно щаслива в ті моменти, адже могла одіти щось відносно нове. Купувати звісно для мене ніхто нічого і не думав. Вчитися я любила, мені це вдавалося, тому школу я закінчила з золотою медаллю. А після вступила до місцевого коледжу на державне. Тоді це були найщасливіші моменти в моєму житті, я на кінець вирвалася з того проклятого місця.
На третьому курсі я зустріла Сашу, він був на три роки старшим за мене і майже закінчував університет. Він мені відразу сподобався, і ми почали зустрічатися. Одного разу він запросив мене до нього додому, познайомитися з батьками. Я була дуже щаслива, адже це говорить про серйозні наміри Сашка. Я дуже хвилювалася, адже не знала як сприйме мене моя майбутня свекруха. Чи не скаже Сашку після, що я йому не рівня. В гості я прийшла в старенькому платті, іншого в мене просто не було, стипендії ледь вистачало на їжу. Місцями воно було зашите, місцями вицвіло, але свекруха цього не помітила, або удала, що не бачить. Через кілька днів, вона мені зателефонувала і попросила до неї зайти. Я дула здивована, і трішки налякана. Я дуже боялася того, що може мені сказати Сашка мама.
Коли я до неї прийшла, вона привітно посміхнулася і запросила до кухні на чай. А після подарувала мені нове плаття і красиві туфлі під колір сукні. Сказати, що я була здивована, нічого не сказати, я просто розплакалась перед нею. Мене прийняли як рідну. Через кілька місяців Сашко зробив мені пропозицію, і я погодилася. Свекри на весілля подарували нам ключі від нової однокімнатної квартири. Я не вірила своєму щастю. А ще через кілька місяців я завагітніла і тепер чекаю на хлопчика.
Я не знаю кому дякувати за своє щастя, адже я і не мріяла, що колись в мене так складеться життя. А матір так про мене і не згадує. І я пообіцяла собі, що зроблю все можливе, щоб мої діти були забезпечені, і відчували себе потрібними та коханими.
