У забезпеченій сім’ї я була єдиною донькою, у нас багато родичів тому, що батьки були з багатодітних сімей. Через те, що батьки гарно заробляли всі приходили за допомогою, оскільки були дуже добрі, нікому не відмовляли навіть попри те, що вони не думали повертати гроші. В 12 років я сала сиротою, мої батьки загинули в автокатастрофі. Після загибелі всі родичі кудись пропали, навіть ті, що любили гостювати не хотіли про мене нічого чути. Якими сильними мої старання не були, додзвонитися до так званих родичів було марно. Всі наче в один момент забули хто я така, забули про доброту моїх батьків. Мені було дуже прикро, я не знала до кого ще можу звернутись по допомогу. Ось така людська вдячність. Ти потрібен тоді, коли потрібен. Мене все-таки забрали в дитячий будинок, я думала що залишусь там до свого повноліття. Але моїм порятунком стали геть чужі для мене люди. Це колишні знайомі батьків, які навчалися разом з мамою. Хоча я їх практично не пам’ятаю, вони рідко гостили у нас. Ця сім’я допомогла пережити все, що зі мною сталося і я їм за це дуже вдячна.
Моя покійна мама була дуже доброю до всіх. Вона допомогла цій сім’ї коли вони потребували допомоги. Їхній син важко захворів, потрібні були великі гроші на операцію, і мама віддала всі свої кошти, щоб вони змогли його спасти від недуги. Коли батьки були живі, вони забезпечували мене всім чого я тільки бажала. Відправили мене вчитися в найкращу школу в місті, там не вчилися звичайні діти, не всі могли дозволити навчатися в такому закладі. Але теперішні мої батьки не мали змоги оплачувати моє навчання, їм було не по кишені. Проте прийомні мама з татом вирішили, що я таки довчуся в тій школі. Вони працювали без відпочинку. Я старалася їх відговорити, щоб вони на мене стільки не тратили, адже у них ще є свій рідний син, якого потрібно було також забезпечувати. Вони мене завірили, що все буде добре. З Олексієм ми стали справжні брат і сестра. Я здобула хорошу освіту. Коли мені виповнилось 24 роки, до мене прийшов юрист батьків і повідомив, що батьки склали заповіт, ще дуже давно, якщо з ними щось станеться, то весь бізнес дістанеться мені, коли я закінчу університет. Тепер я керую невеликим підприємством, і справи йдуть добре. Навіть об’явилися всі ті численні родичі, які тепер почали самі мені телефонувати та запрошувати в гості. Але мені це не цікавить, вони для мене чужі люди. На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше мене ніколи не турбували й взагалі забули про моє існування. Адже я їм була непотрібна, вони кинули мене в найважчий момент мого життя.
Своїм батькам я дуже вдячна, але ще більше я вдячна тим, хто не залишив мене у скрутну хвилину. Тим, хто не дивлячись на те, що я геть чужа для них людина, взяли мене під своє крило. Тим, хто старався як для рідної доньки. Ці абсолютно чужі мені люди, стали для мене рідними. Батькам я віддячила, купила їм великий будинок, подарувала для брата нову машину. Мені нічого не шкода, лиш би вони були щасливі. І я дуже вдячна долі за таких людей.
