У мене було щасливе дитинство. Я мав все, про що можна було тільки мріяти. Через те, що я був єдиним сином своїх батьків, вони віддавали мені все. Батьки добре заробляли, тому жили ми в достатку та були доволі багатими людьми.
Мама і тато мали багато братів та сестер тому, що вони обоє з багатодітних сімей. Родичів у мене було море. Вони часто у нас гостювали. Мої батьки любили приймати гостей, були добрими господарями. Наші гості здавалися мені щирими людьми. Дуже часто у моїх батьків родичі позичали гроші в немалих розмірах та не дуже поспішали їх повертати.
Коли мені було 14 років батьки загинули в автомобільній катастрофі та я залишився круглим сиротою. Мене мали відвезти до дитячого будинку. Я дуже туди не хотів та вирішив зателефонувати родичам для того, щоб вони мене забрали до себе. Проте ніхто з великої кількості милих людей, які колись так радо в нас гостювали не вважали за потрібне всиновити мене та просто від мене відвернулися. Були навіть такі, що навіть слухавку не взяли.
Від перебування в дитячому будинку мене врятував електрик дядько Павло. Вони з дружиною швидко оформили наді мною опіку та я поїхав до свого нового дому, де мене вже чекав маленький братик. Жили ми не так багато, як з моїми батьками, але на шматок хліба вистачало. З’ясувалося, що свого часу мої батьки влаштували дядька Павла на доволі хорошу роботу та він зміг вилізти з боргів.
Мої названі батьки дуже для мене старалися, вони влаштували мене в хороший навчальний заклад. Павло та Марія дуже чудові люди, мені з ними пощастило. Вони сказали, щоб я не хвилювався за вартість навчання, вони потягнуть та я довчуся до кінця. Я всіляко переконував названих батьків у тому, щоб вони перевели мене до безоплатної школи, що мені й цього буде достатньо. Та й у них є ще один син, якому теж потрібна освіта. Та вони переконували мене, що все буде добре.
Павло та Марія працювали вдень та вночі, щоб ми з братом одягалися якнайкраще та навчалися в найкращому закладі міста. Тепер вони та брат стали мені наче рідні люди. Не знаю що було б, якби мене забрали до себе хтось з братів чи сестер моїх біологічних батьків.
Зараз я вже дорослий, працюю в престижній компанії та маю зарплату вище середньої. Повністю себе забезпечую, допомагаю батькам. Нещодавно придбав для них дачу та автомобіль, звозив їх на море. Вони як ніхто це заслужили. Оплачую навчання молодшого брата.
І ось, коли мої справи пішли вгору, з’явилися мої родичі. Після того, як вони дізналися, що у мене все добре, то почали дружно до мене телефонувати та запитувати як мої справи. Навіть ті, хто колись не брав слухавку, коли мені була потрібна допомога. Я розізлився на них та сказав, щоб вони забули мій номер телефону та взагалі перестали мене турбувати.
Тепер у мене є родина, яка не покинула мене в важку хвилину та я дуже їм вдячний за порятунок від дитячого будинку. Бо як би не Петро з Марією, то невідомо як би склалося моє життя.
