У 17 років у моє життя прийшло справжнє кохання. Я була надто молодою і надто наївною. Як тільки я показала своєму коханому позитивний тест на вагітність – його не стало.
Чекати, коли в нього прокинеться совість я не стала, тож сама пішла до лікаря. Термін був невеликим, тож я прийняла рішення: перервати вагітність. Мене попередили про всі можливі ускладнення і наслідки, вмовляли залишити дитину. Хтось може подумати, що я жорстока, але в першу чергу тоді, я думала про дитину. Що я можу їй дати? Ні освіти, ні житла, ні роботи, ні грошей. Я розуміла з народженням цієї дитини, можна ставити хрест на своєму майбутньому.
Пережити зроблене було непросто. Мені часто снилися жахіття і мучила совість. Щоб допомогти собі пережити всі ці події я звернулася по допомогу до психолога. Пішло багато років на те, щоб я знову могла спати спокійно.
На чоловіків більше я дивитися не могла. Всі мені були противними та вважала їх однаковими. Повністю взялася за кар’єру і стала успішною керівницею компанії. На роботі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми зустрілися для підписання контракту щодо одного проєкту. Це був перший чоловік, якому я повністю відкрилася і змогла довіритися. Він знав про мене всю правду.
Через рік після весілля ми стали задумуватися про народження дитини. Тривалий період у нас нічого не виходило. Я звернулася до лікаря. Аналізи показали, що фізично я здорова, але завагітніти не давали наслідки з минулого. Зроблений аборт не пройшов безслідно.
Ми з чоловіком змирилися, що доведеться старість зустрічати лише вдвох. Вирішили жити для себе. Якби це лицемірно не звучало, але мені подобалося таке життя. Якусь мить я навіть була вдячна долі за те, що не давала мені завагітніти.
Коли мені виповнилося 46 почалися якісь неприємні зміни в організмі. Я все частіше відчувала втомленість, часто боліла голова, вранці нудило. Я стала підозрювати, що серйозно захворіла. Пішла в приватну клініку, здала аналізи, а коли повернулася за результатами, не могла повірити власним вухам. «Ви вагітні».
Ці слова знову повернули мене у мої 17 років, коли я вперше дізналася, що чекаю на дитину. Хоч тепер в матеріальному плані я цілковито готова до дитини, але, чесно кажучи, перегоріла. Я не хочу цієї дитини. Я вже давно не молода, мій організм старий. Я не впевнена, що зможу народити здорову дитину.
Що б ви порадили нашій читачці? Чи варто ризикувати й народжувати небажану дитину?
