Коли мій чоловік їхав у відрядження, я навіть подумати не могла, що він звідти не повернеться.
Микола затримався на декілька днів, я подумала, що це просто робоча необхідність та не стала докучати йому дзвінками. Проте пройшов тиждень та я почала хвилюватися. Коли я зателефонувала до Миколи, він не взяв слухавку. Через деякий час я отримала дзвінок з номера чоловіка. Я почула жіночий голос. Та жінка сказала, що вони з Миколою тепер разом і він більше не повернеться.
Ми з Миколою познайомилися в доволі пізньому віці, можна сказати, що він був моїм останнім шансом вийти заміж та коли коханий мені освідчився, я навіть не думаючи сказала, що я згодна стати його дружиною.
Ми були зразковим подружжям, усі родичі та знайомі казали, що хочуть мати такі ж стосунки, як у нас. Я старалася бути ідеальною дружиною, дарувала своєму чоловіку тепло і ласку, готувала йому смачні вечері та прасувала сорочки.
Микола відповідав мені взаємністю та я жодного разу у ньому не сумнівалася. Він планував наш відпочинок, пам’ятав про нашу річницю та дарував мені чудові подарунки.
Цей телефонний дзвінок повернув мене з небес на землю. Я раптом відчула себе такою нещасною, хотілося зникнути, заховатися, щоб ніхто не побачив моїх сліз.
Та жінка сказала, що Микола мене ніколи не кохав по-справжньому, я була для нього лише зручною домогосподаркою та матір’ю його доньки, не більше. Додала, що Микола не зможе поряд з такою жінкою реалізуватися в професійному плані, а вона є його музою та вони разом можуть звернути гори. Тож я не повинна стояти у них на шляху і переслати його речі за адресою, яку вона мені відправить в повідомленні.
Це звучало наче якийсь злий жарт. Я не могла повірити у те, що чую, попросила покликати до телефону Миколу, щоб пересвідчитись, що це правда. Мені хотілося почути від чоловіка чому він так вчинив.
Микола підійшов до телефону та все підтвердив. Сказав, що подає на розлучення та що все майно залишає мені, натомість я маю прислати його речі та не заважати його особистому щастю.
Як же було сумно почути це.
Ми живемо в невеличкому містечку та приховати правду мені не вдалося. Як я не намагалася викрутитись, у мене нічого не вдавалося та правда швидко випливла назовні. Багато хто мене звинувачував у тому, що я не втримала свого чоловіка. Але були й такі, хто мені співчував.
Я стала аналізувати наші з Миколою стосунки. Чому так сталося? Чия в цьому вина? Люди довкола мене недовго обсмоктували цю ситуацію та згодом дали мені спокій. Я знайшла розраду у своїй доньці Уляні, ми разом випливли з цього шторму та стали жити так, як і раніше.
У нас було тихе та спокійне розлучення, при зустрічі Микола сказав, що йому потрібна жінка, яка відрізняється від мене, яка буде тягнути його вверх, а не погоджуватися на те, що є зараз.
Я вирішила змиритися з таким станом справ та відпустила Миколу. Якщо йому потрібна інша жінка, нехай, силою тримати його біля себе я не збиралася. Нові стосунки не починала, бо боялася, що мене знову зрадять.
До мене доходили різні чутки про Миколу. З’ясувалося, що у його нової дружини була дитина від першого шлюбу. Ніяких висот вони разом не досягнули, а жили наче кішка з собакою. Та жінка висувала до Миколи нереальні очікування та була постійно ним незадоволена.
Я зосередилася на материнстві. Та, коли Уляна вже вступила до університету, з’явився Микола. Він зателефонував до мене та попросив зустрітися з ним.
Ми зустрілися та Микола довго розповідав як йому було несолодко з його новою жінкою, як вона його діставала своїми постійними забаганками та вимагала, щоб він став батьком для її дитини. Говорив, що жалкує за те, як він з нами вчинив та, якби він міг повернутися в минуле, то не зробив би такої помилки. Просив повернутися назад.
У мене серце краялося від його слів, адже колись він був моїм коханим чоловіком.
– Бачили очі, що обирали, тож тепер хай повилазять, – сказала я та пішла.
