Коли мій чоловік Віталій одного разу прийшов увечері й сказав, що ми розлучаємося, я ледь свідомість не втратила.
– Чому?
– Тому що кохаю другу. І ми скоро переїдемо сюди жити. А ти вимітайся звідси.
– А діти? Їм також вимітатися?
– Так, вони твої, то йдеш із ними.
Квартира, в якій ми проживаємо, чоловіка. Йому подарувала бабуся ще перед весіллям. Так що я не маю на неї прав. Адже не прописував мене Віталій. Мабуть, знав, що буде виселяти. Та якщо одна, то ладно, знайду де жити. А в мене двоє дітей, Насті чотири роки, Назару виповнився один рік. Я в декретній відпустці. На роботу вийти не можу, Назар маленький. Мої тато і мама живуть в далекому селі, їхати до них півдня. А як я з малими дітками одна зможу до них добратися.
Живу далі, з’їжджати не збираюся. Подала на аліменти. Коли про це дізнався чоловік, прибігав і почав викидати речі з квартири. Я йому говорю:
– Що ти робиш? Дітей своїх пожалій. Куди ми підемо?
– Та йди куди хочеш, і їх забирай. Навіщо на аліменти подала?
– А що мені робити? Грошей не даєш, на дитячу допомогу не проживемо.
– Що хочеш, те й роби. А через тиждень, щоб вибралася.
Чоловік пішов. А я сиджу і плачу. Куди піти? Телефонувала подрузі, та в неї своя сім’я. Днів на три погоджується прийняти, а далі куди? Телефонувала мамі, вона захворіла. Як тільки одужає, приїде забере мене. Та Віталію цього не скажеш, не почує. Буде знову з дітьми виганяти. Щоб піти до юриста проконсультуватися, знову ж таки потрібні гроші. А в мене кожна копійка рахується. Свекруха і слухати мене не хоче. Підозрюю, що то її робота, вигнати мене з дітьми.
Адже я їй ніколи не подобалася. Весь час намовляла на мене, і ось, нарешті Віталій послухав свою маму. Тиждень закінчується. Я вся на нервах. Боюсь і на хвилину виходити з квартири. Якщо чоловік зайде, а мене немає, може зовсім не впустити. Ось таке життя настигло мене. Що робити, як бути? Може в кого є якісь пропозиції?
