Моя мама ще зовсім молода. Мені сьогодні п’ятнадцять років, а їй всього тридцять. Часом, коли ми вдвох, називають нас сестрами. А все тому, що мама мене народила саме в такому віці, скільки мені зараз. І я це знаю. Знаю деталі своєї появи на світ.
Мама тоді ще ходила в школу. Це були дев’яності роки. Дівчина готувалася до вступу в педучилище. Треба було пройти медогляд. У тому числі гінеколога. Мама навіть не здогадувалася, що з нею може бути щось подібне. Коли лягла на крісло, лікарка запитала, чи знає вона, що скоро буде мамою.
Вона була приголомшена такою новиною. Ще в більшому шоці була її мама, тобто моя бабуся. На цей час дитині було близько трьох місяців.
Мої дідусь і бабуся, хоч і були обурені такою новиною, та все-таки наполягли на народженні дитини.
Татові на цей час ішов вісімнадцятий рік. Мої батьки побралися і продовжили навчання.
Коли я народилася, то всі обов’язки по догляду за мною перебрала моя бабуся.
Хочу сказати, що в мене було щасливе дитинство. Батьки в нічому мені не відмовляли. Я росла в повному достатку, чому сприяли мої дідусі і бабусі. За що я їм дуже вдячна сьогодні.
Потім я пішла в школу. Мама прикладала багато зусиль для того, щоб я була успішною в навчанні. А також, щоб давала собі раду в колективі. Вона була на цей час зовсім юна. Ніхто не сприймав мене, як її дочку. Що мене часто веселило. Ми часто їздили разом відпочивати.
У мене з мамою майже нема непорозумінь. Можливо, саме тому, що вона ще молода і дуже лояльно ставиться до багатьох речей.
Правда, каже, що не хоче, щоб я повторила її долю – стала матір’ю в такому ранньому віці. Адже спершу треба здобути освіту, трохи стати на ноги, а тоді вже можна народжувати.
Я вдячна своїм батькам і бабусі з дідусем, що вони п’ятнадцять років тому все-таки вирішили, щоб я народилася. Що впродовж усього часу опікувалися мною, щоб я росла щасливою і здоровою.
Я не буду своєї мами в її тридцять робити бабусею. Але попрошу її, поки вона ще молода, хай народить мені братика або сестричку, щоб мені у цьому світі не було сумно.
