– Молодий чоловіче, ви мою машину зачепили! – на тротуарі стояла струнка жінка, закутана в білу шубку.
– Паркуватися треба нормально, – буркнув Ярослав. – А то купуєте права, а потім створюєте аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не видавав!
– Ви ж бачите, що скрізь сугроби. Куди, на вашу думку, мені було паркуватися? На оту купу? – жінка тонкими пальцями показала на величезний сугроб. – Я дзвоню в поліцію!
Завзяття Ярослава миттєво згасло. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця. Тепер ще й це.
– Я теж наїхав колесом у сугроб. Зрозумійте, я ж ненавмисно.
– І що ви пропонуєте? – холодно запитала жінка.
– Пропоную вирішити питання на місці.
– Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.
– Проти чого?
– Проти ненависті до жінок!
– Гаразд, визнаю, був неправий, – прошипів Ярослав. – Запропоную оплатити вашу… подряпину. Плюс додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?
Після довгих перемовин жінка здалася. Ярослав навіть подумав, що вона навмисно тягнула час, щоб «витягнути» з нього більше грошей. Він заплатив чималу суму, аби уникнути проблем.
Ярослав важко зітхнув. Знову в мінусі. А ще в Олени День народження, а він не встиг купити подарунок.
Відкрив банківський додаток: на рахунку лише три тисячі гривень. До авансу ще тиждень. Ділати нічого – треба позичати. Ярослав подзвонив кращому другові.
– Братан, я сам на нулі, – сказав Іван. – А чого ти їй стільки віддав? Видно ж, що жінка заможна. З такими тільки через поліцію. Або міг просто європротокол оформити. Швидко, і страхова сама б вирахувала суму. Ти ж не втік із місця.
– Блін, я ж авто продавати збирався. А якщо поліція цю подряпину занесе в базу, хто мені повірить, що машина не була в аварії? У тебе немає знайомих, щоб позичити? На тиждень. У Олени День народження. Без подарунка не можна, сам розумієш.
– Ну так, до такої, як Олена, з однією листівкою не прийдеш, – засміявся Іван. – Але позичити ні в кого, точно. Вибач, брате.
Ярослав засунув телефон у магнітний тримач, привідкрив вікно й задумався. Минула година, як жінка в білій шубі зникла за рогом, а він досі сидить у машині на цій невдалій парковці. Він і справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на льодову брилу, і авто різко кинуло в бік, чіпляючи сусіднє авто.
Тут його осяяло: у нього ж десь валяється кредитна картка! Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і хлопець зрадів. Він одразу ж поїхав у ювелірний магазин, щоб купити ті сережки, що він підглянув для Олени.
Ввечері Ярослав стояв перед дверима квартири, але не наважувався натиснути дзвінок. Він згадував, як познайомився з найкрасивішою та найрозумнішою дівчиною, тримаючи в руці невеликий букет кущових троянд. У кишені куртки лежала коробочка із ювелірного.
Рік тому він першим підійшов до Олени, але не сподівався, що дівчина відповість взаємністю. Адже вона була «птахом високого польоту»: батько – співвласник великого торговельного центру в місті, а мати володіла трьома салонами краси. Олена була із дуже заможної родини. Батьки купили їй квартиру, перед дверима якої тепер стояв Ярослав і боявся зайти.
– З Днем народження, кохана! – Ярослав відразу ж простягнув подарунки.
– Привіт! Дякую, любий, – Олена поцілувала його в щоку. – О Боже, це ж ті самі?
– Так… – зніяковів Ярослав.
– Ти божевільний! Вони ж дорогі, – прошепотіла Олена, дістаючи сережки. – Але які ж вони гарні… Дякую!
І так кожного разу. Олена хоч і була з багатої родини, але завжди рахувала гроші. Вона воліла купувати продукти в звичайних супермаркетах і готувала вдома, а не їсти в ресторанах. Побут теж вела сама, лише раз замовила клінінг – коли зламала ногу.
Але Ярослав усіВони всі разом пішли на гірки, сміялися й каталися на шматку лінолеуму, і тоді Ярослав зрозумів, що справжнє багатство – це не гроші, а моменти, коли твої мрії збуваються поруч з тими, кого ти любиш.
