В мене є подруга дитинства, з якою ми дружимо майже все життя. Починаючи з дитячого садочка ми завжди разом. В школі сиділи за одною партою, навіть у хлопця закохались в одного в старших класах. А потім пішли вчитись в один вищий навчальний заклад. І лише коли повиходили заміж, наші дороги розійшлись. Бачились мало, тільки коли випадало разом відвідувати своїх батьків, розмовляли майже до світанку, і на свята не забували вітати один одного.
Минуло понад десять років, коли бачились останній раз. А тут зайшла я в кафе попити кави, присіла за столик, п’ю каву і роздивляюсь навкруги, думаю про щось своє. Підходить до мене жіночка, і обіймає, сміється, щось говорить. А я не розумію, що від мене хочуть. Впізнала нарешті свою подругу, яка ж вона стала красуня, доглянута, зачіска, виглядає, наче з журналу. Присіли разом, розговорились, і повідала подруга свою історію.
Коли ми бачились останній раз, то вже тоді дома в неї не все було гаразд, але не говорила нічого. А почалось все з самого початку їхнього подружнього життя. Коли завагітніла, чоловік із неї, як говорять, пилинки здував, приходив із роботи, готував вечерю, зранку сніданок. Так було, поки не родився синок. А потім безсонні ночі, дитя неспокійне, все його дратувало, почалися сварки. Подруга, щоб чоловік міг виспатися, йшла спати з малям у другу кімнату, всі домашні клопоти звалила на свої плечі. Міркувала, вона ж дома, а чоловік на роботі, стомлюється, і тільки інколи просила допомоги, але все частіше чула у відповідь, — Я стомився, хочу відпочити.
Таке життя продовжувалось і тоді, коли вийшла на роботу, прибирання, похід по магазинах, готування їжі, а коли син пішов у школу, то і домашні завдання допомогти зробити. Сварки не допомагали. Те, що вона також на роботі, і стомлюється не менше, ніж він, ніякі докази не були почуті. Іноді на вихідних, а так було не завжди, ходили сім’єю в парк погуляти, поїсти морозива. На цьому закінчувалась увага до сина від татуся.
Якось зненацька захворіла мама подруги, потребувала догляду. І, як розумієте, довелось доглядати, ходити до мами зранку й увечері. І навіть в такий тяжкий час чоловік не став підтримкою для подруги. Як і раніше жив своїм життям, і тільки відмахувався, що в нього немає часу, і він стомився. Пройшов рік, мамі не ставало краще, а подруга від такого темпу життя почувалася дуже погано, стомилася. Все частіше почала задумуватись, про те, щоб піти від чоловіка. Заробітна плата в неї хороша, все купує за свої кошти, навіть не пам’ятає, коли останній раз чоловік приносив гроші додому, чи щось купував для сина, для неї. Звичайно, зі сторони, сім’я в них хороша, чоловік не п’є, сварок не чути. Поділилась подруга на роботі думками щодо розлучення, а на неї полилося дуже багато бруду, мов живуть із п’яницями, а в тебе такий хороший чоловік, що тобі треба. А їй тільки й треба, щоб приділяв увагу, допомагав у вихованні сина, хотілось побути жінкою.
Все ж таки ризикнула, пішла від чоловіка, почала жити у мами. Відразу відчула полегшення, не треба спозаранку бігти до мами, потім назад, і вже потім на роботу. А за чоловіком не страждала, мабуть, настраждалась, коли жила з ним. Мама переживала, що через неї розлучились, але подруга заспокоїла, що давно вони жили, як чужі. Пройшло кілька місяців, і подрузі запропонували посаду із дуже хорошим окладом. Мама потихеньку почала одужувати, тому що, появились кошти, щоб купувати дорогі ліки. Після розлучення з чоловіком пройшло два роки, і ось тепер я побачила, як може виглядати самостійна впевнена в собі жінка.
