Ми з дружиною Оленою проживаємо в селі. Народилися дві доньки з різницею в три роки. Ми раділи донькам, намагалися дати їм все краще, ніж було у нас. Це вдавалося. Нові випуски смартфонів ніж у подружок, сукні, про які їхні подружки можуть лише мріяти. Наташа і Віка не знали відмови ні в чому, а ми раділи, що можемо забезпечити доньок.
Для цього розвели велике господарство, корови, свині, качки, кури. Все це давало гарний прибуток, якщо правильно розпоряджатися. До того ж обоє працювали. Так що крутилися з ранку до пізнього вечора. Ми з дружиною домовилися, що будемо накопичувати кошти. Адже мріємо, коли доньки виростуть, купити в місті обом по квартирі.
Та коли молодша Віка закінчила школу, в нас накопичень було лише на одну однокімнатну квартиру. Ось така невдячна праця сільська. Все життя працювали без відпочинку, а змогли заощадити мало. Та ми не впадали у відчай. Вирішили, поки що спостерігати за доньками, щоб зрозуміти, хто з них краще влаштується в місті. Та з них, яка не зможе влаштуватися на гарну роботу і надалі досягти чогось, тій і купимо квартиру. А друга сама всього достигне. Донькам про це не говорили поки що.
Наташа вчилася в інституті, туди поступила і молодша Віка. Обидві жили в гуртожитку. Вже через п’ять років було зрозуміло, хто і чого достигне в житті. Наташа після закінчення інституту влаштувалася бухгалтером, так і працює на одному місці. Натурою несміла, вона жила в найманій квартирі, жила з обмеженнями, через те, що зарплати на більше не вистачало.
Віка після закінчення інституту довго шукала роботу, яка задовольнить її в плані зарплати й кар’єрного росту. Знайшла таку. Працює, старається, говорила, що почала заощаджувати, щоб потім купити собі квартиру. Ми з дружиною вже знали кому допоможемо купити квартиру. Але для цього запросили обох доньок в один із вихідних, щоб поговорити на цю тему. Адже буде несправедливо, коли купимо Наташі квартиру, ховаючись від Віки.
Коли ми озвучили нашу пропозицію, старша донька зраділа, що в неї буде своя власність. А менша не могла зрозуміти, чому ми з нею так обходимося:
– Я вам не така донька як Наташа? – плакала молодша Віка, – їй квартиру, а мені нічого?
Ми з дружиною довго доводили, чому вирішили так поступити, але Віка не прийняла ті доводи. Коли поїхала від нас, перестала телефонувати і приїжджати. Ми купили квартиру старшій доньці, а молодша нас так і не пробачила. Чому? Не розумію.
