Зі своєю найкращою подругою Світланою я перестала спілкуватися одразу після свого весілля. Вона була дружкою і весь вечір неоднозначно поглядала на мого чоловіка. Стало зрозуміло, що вій їй не байдужий. Споглядати цю картину на своєму святі було не надто приємно. Наступного ж дня ми припинили будь-яке спілкування. Про її подальшу долю я не чула й чесно кажучи мені було байдуже до неї.
Та ось, після 10 років розлуки, Світлана знову з’явилася у нашому житті. Зателефонувала до мене й попросила зустрітися. Для мене цей дзвінок став несподіванкою. З чистої цікавості погодилася. Під час розмови я довідалася, що давня подруга знайшла своє кохання й чекає на появу дитини. Я була дійсно рада за неї, але досі не розуміла, чому ми зустрілися. Тоді Світлана й запитала чи не хочу я бути хрещеною її сина? Щоб припинити ворожнечу між нами вирішила погодитися.
Вся правда відкрилася під час хрещення дитини. Коли ми роздягали немовля я побачила на його ніжці родимку таку ж, яка була і в моєї дитини. Вона передалася у спадок від мого чоловіка. Саме тоді й стало зрозуміло, хто батько цього хлопчика й про яке кохання казала Світлана.
Моє перше хрещення дитини закінчилося розлученням. Шкода хлопчика, який через свою лицемірну матір залишиться без хрещеної матері (Спілкуватися з цією сімейкою я точно не буду)
