Я виросла без батьків, мене виховував татів рідний брат з дружиною. Я вважала їх за своїх рідних батьків, бо вони взяли мене до себе ще зовсім маленькою. Але великої любові від них я ніколи не відчувала. Мені постійно дорікали за те, що я живу на їхні гроші, що я маю бути вдячна їм, що вони мене врятували від дитячого будинку.
Але я росла і з віком стала все менше уваги звертати на такі слова. Закінчила школу, технікум і пішла працювати. І потім познайомилася з хлопцем, з яким діло дійшло до весілля. Я, оскільки не хотіла вислуховувати від мами те, що вони знову мусять на мене свої гроші тратити, впевнила свого нареченого, що нам треба організувати дуже маленьке весілля. Закликати найближчих людей і відсвяткувати. Я так говорила, бо своїх заощаджень в мене було небагато.
Але мої батьки вирішили, що я їхня єдина дочка, вони мене ростили до такого віку й весілля треба організувати таке, як у всіх. Тобто пишне й пафосне. Сказали, що гроші — не проблема. Я б нізащо не погодилася, але тут і батьки чоловіка почали тиснути, що весілля має бути нормальне, щоб потім люди не пліткували. Я під цим тиском здалася.
Весілля справді вийшло чудове. Гості були задоволені, столи валилися від різноманіття страв, було два фотографи, відеооператор і ще купа персоналу, якому зрештою треба було заплатити. Батьки між собою поділили оплату, але усі передплати й бронювання заплатили батьки чоловіка. А мої, коли прийшлося розраховуватися за інші дрібниці, взяли ті конверти, що нам принесли гості й стали звідти відраховувати гроші, щоб розплатитися. І це побачила моя свекруха. Їй це дуже не сподобалося. Адже вони все оплатили з власної кишені, а не з подарованих коштів.
Їм вона нічого не сказала, але покликала мене й по-людськи пояснила, що так не гарно. І я її розумію. Мені в ту мить стало так соромно, що я їй в очі не змогла дивитися! Вони ж могли відразу сказати, що не мають грошей на весілля. Але ж ні, вони переконали робити забаву, а потім ніби послугу зробили, що спустошили наші конверти й оплатили все. Та я так сама могла зробити, без їхньої допомоги!
А, коли ми з коханим сіли рахувати подаровані гроші, більша частина конвертів була пуста. Підозрюю, що вони й собі забрали стільки, скільки хотіли. А це вже зовсім не смішно! Тому я прийшла до них і попросила пояснити, що це все означає і, де гроші. Мама мені “по-сімейному” пояснила, що це своєрідна плата їм за всі роки, поки я сиділа на їхній шиї. І дала зрозуміти, що грошей не вернуть. А потім, як я почала поліцією грозити, взагалі вдала, що вперше чує за якісь гроші.
І що мені тепер робити? І чоловік, і його батьки в курсі цієї історії. Як мені в очі їм дивитися? Як мені пояснити, що я тут ні до чого й у мене родичі — звичайнісінькі свині!?
