У мене склалися дуже добрі стосунки з родиною дружини. Ще, як тільки ми познайомилися, я відразу поладнав з її татом, мамою та братом. Але, ще тоді я помітив, що у Дарини напружені стосунки з батьками. І після весілля ця напруженість все більше відчувалася.
Ми майже не їздили до її батьків, хоч вони й кликали нас. Або, якщо і відвідували їх, то Дарина вже від ранку була на нервах і постійно шукала привід, як би швидше вернутися додому.
Я ніколи не розумів такої її поведінки, підозрюю, щось трапилося в її дитинстві. Але вона про це категорично відмовляється розповідати. Тому, я ніколи не розпитував її.
Я дуже добре подружився з її татом. Михайло Петрович неймовірний чоловік! А як він у машинах розбирається. Я багато чого у нього навчився. Взагалі, він майстер на всі руки. Немає того, що б Михайло Петрович не вмів, чи не міг зробити, полагодити. І головне, коли б його не покликати, він завжди приїде й допоможе. Сам я виріс без батька і Михайло Петрович мені його можна сказати замінив. Я з першого дня нашого знайомства став для нього старшим сином. Такі дружні у нас стосунки.
На превеликий жаль, кілька років тому ми попрощалися з моєю тещею. Вона довго хворіла й через це покинула світ. Михайло Петрович залишився сам. Брат Дарини закордоном з сім’єю вже давно живе. Ми з нею в місті. А тесть в селі сам самотою. Але не було й дня, щоб він скаржився чи жалівся, що йому тяжко самому. Хоча, він уже пенсіонер й теж має проблеми зі здоров’ям.
Навпаки, коли б не випала нагода до нього завітати, то він приготує торбину всіляких гостинців, свіжих овочів, фруктів і ще пхає п’ятсот гривень в руку для внучки, але так, щоб Дарина не бачила. А поміж тим бідкається, що наступного разу дасть більше, бо цього місяця від пенсії вже нічого не залишилося, лише на хліб. Я потім тихо ці гроші кладу назад йому в гаманець й ще докладаю своїх. І роблю це від щирого серця. А Дарина чомусь завжди дратується через це, мовляв, тато з голоду не вмирає, не треба йому допомагати.
Але нещодавно поведінка Дарини вийшла геть за межі здорового глузду. Мені подзвонила сусідка тестя й сказала, що той вже кілька днів не виходить з дому. Знаєте, в селі люди відразу знають, якщо з кимось щось сталося. Тесть кілька днів не ходив разом з сусідами по свіжий хліб, всі зробили висновок, що він нездужає. І такі мали рацію.
Я відпросився з роботи й поїхав до тестя. Хотів з собою ще Дарину взяти, але вона відмовилася. Тесть простудився й отримав запалення. Я застав його у геть кепському стані, в холодній хаті, майже без їжі та ліків. Не думаючи, повіз в лікарню. Там тесть пролежав кілька тижнів. А потім лікар, перед випискою, сказав, що все ще треба проходити деякі процедури, але їх можна робити вже в домашніх умовах.
Тестю кожен день їздити в лікарню тяжко, бо це далеко й затратно. Тому я запропонував йому пожити в нас. Михайло Петрович відмовився, але я його переконав, хоч на час, поки він хворіє. В нас квартира велика, його присутність нікого не потіснить. Принаймні я так думав. І донька буде рада дідуся побачити. Так, як він її балує, не балує її ніхто.
Але, коли ми з тестем приїхала до нас додому, Дарина вийшла в коридор й не соромлячись запитала, навіщо я його привіз до нас.
Боюся уявити, що в цей момент відчув тато. Він ніяково заметушився й почав назад взуватися, казав, що Дарина права, йому не варто було приїжджати. Мовляв, він вже здоровий і може сам про себе потурбуватися. Але я перегородив йому вихід і наказав негайно роззутися та йти у вітальню.
Дарина аж кипіла від злості. Але чому? Нехай би пояснила! Що не так? Це її тато, він хворий, йому потрібен догляд! Треба мати якусь людяність в серці. Хто знає, що з нами буде в його віці. Ми ж теж будемо розраховувати на допомогу наших дітей.
Я відвід її на кухню й запитав, чому вона так поводиться. Відповіді на своє питання так і не почув, натомість купу нісенітниці типу “ти його привів, ти й доглядай”, “в нас і своїх проблем вдосталь, а йому нічого не буде”.
І догляну! Як треба, найму людину, щоб доглянула. Грошей не пожалію, але поставлю його на ноги.
Це була перша наша настільки серйозна сварка. Я навіть на мить задумався, з якою страшною людиною я живу. Мене вчили цінувати й поважати батьків. В мене їх майже не було, я рано їх втратив. Думаю, якби дружина була в моїй шкурі, вона б зовсім по-іншому зараз поводилася.
