Поки я не став дорослим та проживав з батьками, то ніколи не приводив додому гостей, бо знав, що батьки цього не люблять. Батьки не приводили гостей додому теж. Зараз я проживаю один та у мене збереглися така звичка.
Якось нещодавно до мене зателефонував мій знайомий, який проживає в сусідньому під’їзді та сказав, що він з дружиною та донькою до мене зараз зайдуть та щоб я ставив чайник. Я був спантеличений та злий через таку нахабність та через моє виховання не став відмовляти та почав готуватися до візиту непроханих гостей.
Ми почали бесіду за чаєм та я трішки заспокоївся. Однак коли на годиннику була уже дев’ята вечора, то мій настрій суттєво зіпсувався. Гості навіть не збиралися додому та ми продовжили свою розмову.
Їх донька вдалася характером у своїх батьків та виховання у неї було відсутнє взагалі. Вона тільки й те робила, що наводила безлад в моєму домі, лізла скрізь без дозволу, розсипала крупи, розливала воду, розкидала важливі документи. Я не звик робити зауваження чужим дітям, бо вважаю, що це обов’язок батьків. Та батьки навіть і не думали робити зауваження своїй доньці, а продовжили насолоджуватися невимушеною бесідою. Уявляю, який у них вдома стоїть гармидер!
Довелося мені бігати за їх дитиною по квартирі та ховати цінні речі, щоб вберегти їх від цієї розбишаки. Мене вже почав нервувати їх візит та я час від часу акуратно цікавився чи не час їх дитині лягати спати, вони лише сміялися та казали, що вони сови та нікуди не поспішають. Я за них дуже радий, але ж мені завтра на роботу та я був би не проти відпочити перед роботою.
Коли на годиннику була майже одинадцята, то у двері постукав сусід з криками: “Ти нас затопив!”. Я не повірив своїм вухам! Тоді я разом із сусідом побіг у ванну кімнату та побачив, що моя маленька гостя закрила корком отвір у ванній та влаштувала океан для паперових корабликів, яких вона зробила з мого ідентифікаційного коду та сторінок із паспорта.
Тоді й увірвався мій терпець, я сказав своєму знайомому все, що думаю про нього та його сім’ю та те, що він повинен оплатити сусіду ремонт та виготовлення нових документів для мене. Знайомий різко встав, пішов до найближчого банкомату, зняв гроші та кинув мені їх в лице, назвавши мене хамом.
Прощаючись, вони сказали, що більше до мене в гості не прийдуть. А більше і не потрібно!
З того часу я без вагань відмовляю непроханим гостям.
