Ми з дружиною живемо окремо. Мої батьки взагалі живуть в іншому місті. До них їхати шість годин. Тому ми зустрічаємося не часто. В основному на дні народження наших з Людмилою дітей. Теща живе поруч, та тільки допомагати нам не поспішає. Коли народилися наші двійнята Маша і Саша, теща приходила подивитися на них, посидить з пів години й швиденько зникає. Особливо тоді, коли діти плачуть, і Людмилі потрібна допомога. Тоді її мама згадує, що в неї термінові справи і йде від нас.
Нам дуже тяжко було в фінансовому стані. В моєї мами я просити не насмілюся. Крім мене в неї ще молодший від мене на десять років син. Ростить його мама одна, тому грошей ледь вистачає на все необхідне. Людмила у своєї мами попросила одного разу, то вона сказала їй, що спочатку потрібно було забезпечити себе, а вже потім народжувати дітей. Тому завжди обходилися самі. Та може то й на краще. Нікому нічого не винні.
Коли Саша і Маша пішли в дитячий садок, дружина вийшла на роботу. Відтоді ми вже можемо собі планувати розваги для дітей, чи посидіти в кафе. Купити одяг, який подобається. Цього літа вирішили всі в чотирьох поїхати до моря на відпочинок. Ідея хороша, адже після народження дітей ми ні разу не відпочивали з дружиною.
Коли про те дізналася теща, умовляла нас взяти її з собою. Говорила, що буде з дітьми, коли нам потрібно буде кудись піти чи розважитися. Я звичайно проти. Знаючи тещу, я не вірив, що хоче їхати заради нас. Та Людмила умовляла взяти. Адже це її мама, як вона може відмовити рідній людині. Коли погодилися, теща сказала, що в неї немає грошей. Щоб ми купили їй квиток, а по приїзді на відпочинок, гроші нам поверне.
Мені вже це дуже не подобалося. Ми заощадили на відпочинок, але не для мами Людмили. Приїхали до моря, теща відразу пішла купатися, до вечора її не бачили. Коли зустрілися, знову просила гроші, бо вона картку випадково залишила вдома. Тиждень теща жила нашим коштом. Я бачив, що в нас не вистачить грошей до кінця відпочинку. Тому запропонував мамі дружини купити квиток їй додому, інакше від мене більше не отримає і копійки. Я посадив її на потяг.
Додому теща поверталася ображена. Решту відпустки ми провели з задоволенням. Теща після того довго нам не телефонувала, та потім відійшла, приходила в гості. Коли наступного року ми збиралися на відпочинок, сказали що їдемо до моєї мами. Знову брати з собою маму Людмили не бажаю. Адже гроші за відпочинок вона так і не повернула.
