Я й не думав, що моя мама на таке здатна. Все життя я вважав, що у мене хороша мама та не міг припустити на які вчинки вона здатна. Згодом мама клялася, що вона зробила це заради мене, але що це за любов така, яка штовхає на підлі вчинки.
Коли я ще був підлітком, то товаришував із сусідською дівчинкою Олесею. Вона була тою ще розбишакою. Виховував дівчину старший брат тому, що батьків у них не було. Брату Олесі було вісімнадцять років як їх не стало, тож він став опікуном своєї молодшої сестри. А чого може навчити старший брат? Лазити по деревах, вплутуватися в різні історії та знаходити незвичайні місця. Ось по тих місцях мене водила Олеся. я був просто зачарований краєвидами, які показувала мені моя подруга, я й не думав, що в нашому місті так красиво.
Згодом ми почали підростати та я зрозумів, що Олеся мені дуже подобається. Та зізнатися у цьому я ніяк не наважувався. Одного разу в колі друзів до неї почав чіплятися один хлопець, я заступився за неї, а він запитав:
– А що тобі до неї? Ти що, її хлопець?
Несподівано для себе я відповів, що так. В той вечір я зізнався Олесі про свої почуття та вона відповіла мені взаємністю. Ми почали зустрічатися. Та згодом Олеся дізналася, що вона вагітна. Дівчина одразу прийшла до мене, моя мама сказала, що все буде добре та вона про неї подбає, адже має досвід, якого Олеся не має.
Я зрадів, що вони знайшли спільну мову. Думав, що мама змінила свою думку з приводу Олесі. Раніше вона казала, що Олеся хуліганка та мені не пара. Усю вагітність Олеся прожила в нас. Мама сказала, що ми одружимося після того, як дитина народиться. Я погодився.
Коли настав час народжувати, моя мама поїхала з Олесею. Я не знаходив собі місця, а потім до мене зателефонувала мама та сказала, що наша дівчинка народилася неживою, тож у весіллі більше потреби немає.
– До чого тут весілля? Скажи, що сталося з нашою дитиною?! – кричав я у слухавку.
– Сину, заспокойся, таке трапляється. Може, все на краще?
Я одразу поїхав до Олесі в пологовий будинок, її там не було. Тоді я поїхав до неї додому. На щастя, Олеся була там, я знайшов її на підлозі її кімнати, вона сиділа охопивши коліна руками та гірко плакала. Коли кохана підняла на мене свої очі, я побачив у них дуже багато г _оpя.
– Я знаю, що вона жива, вона жива…, – раз у раз повторювала Олеся.
Я не міг бачити такою свою кохану, дуже розгнівався та поїхав додому, щоб поговорити з мамою та вивести її на чисту воду. Вперше за своє життя я був такий розгніваний, що мама мене злякалася та все розповіла. З’ясувалося, що наша донечка дійсно жива. Мама обманула нас. Дитина зараз в дитячому будинку. Я не знав як мені пояснити мамі, що її вчинок невірний, ледь стримував себе, щоб не зробити мамі боляче. Поїхав до лесі та ми зайнялися поверненням нашої дитини.
Пройшовши сім кіл пекла ми поєдналися з нашою кровиночкою, потім одружилися та стали проживати в Олесі. Після того, що сталося, я не міг більше бачити обличчя моєї мами. Вона довго просила у мене пробачення, але марно. Таке не пробачають. Бог їй суддя. Не знаю чи зможу колись відновити спілкування зі своєю мамою, але зараз рани свіжі та того, що пережили ми, я не бажаю пережити нікому.
