Зі своєю родиною в мене були завжди відносини не дуже. Батьки чомусь завжди мене не любили. Вважали мене небажаною дитиною. А от старшу сестру вони боготворили. Олена в них була чудовою дитиною. Хоча чудовою її назвати важко. Вчилася погано, ніколи не слухала батьків, а після школи взагалі завагітніла від однокласника. Дуже чудова дитина. Але її чомусь любили більше. Говорити про те, що все діставалося для сестри, а я доношувала її одежу чи доїдала погані цукерки, розповідати подробиці не буду. Ми були геть різними по характеру. Я була спокійною та розсудливою дитиною, а вона ж на оборот. Єдиною рідною людиною для мене був дідусь. Татовий батько. Він не любив матір і страшу сестру, а мене завжди радий був бачити. Я майже весь час проводила з ним. Я не хотіла повертатися додому, де мене майже не чекали. З дідусем я практично виросла. Завдяки йому я полюбила історію. Я дуже любила слухати його історії. Він по фаху історик, тому не дивно, що він привив мені любов до цього предмету. Коли дідуся не стало, я була дуже пригніченою. Наче частини мене не стало разом з ним. Як виявилося, квартиру дідусь переписав на мене. А батькам нічого не залишив. Оскільки мені було вже 18 років, квартира перейшла до мене.
Мені було приємно, що дідусь віддав все для мене, але я не знала, як сприймуть батьки. Я навчалася на останньому курсі університету і зустрічалася з хлопцем. Ми навіть планували наше спільне майбутнє. Квартира була подарунком долі, я навіть не мріяла про таке. Власне житло для мене було великим щастям, адже невідомо коли я змогла б для себе його придбати. Але я дуже боялася, що батьки в мене її віднімуть, адже тато теж міг претендувати на спадок.
Коли батьки дізналися про дідусевий заповіт, почалося пекло. Мама прийшла до мене і почала вимагати продати квартиру, а гроші поділити між нами всіма. Адже, я не заслуговую на цю квартиру, я не маю права залишати її для себе. Вони живуть у двох кімнатній разом з сестрою та її дитиною з чоловіком, а я буду жити в трьох кімнатній. Мама, аж кипіла коли доказувала свою правоту. Напевно весь будинок чув її крики та воплі. Я відразу для себе вирішила, що ніколи не віддам для них цієї квартири. Вони практично вигнали мене з дому, до дідуся ніколи не навідувались, не допомагали нічим. Тепер, чому я маю дарувати для них квартиру? Матері я так і сказала, що ніколи я не поступлюся, і не стану ділитися з ними. Я зроблю все, щоб вони не отримали дідусевий спадок. «Ти невдячна дитина, ми тебе виростили! Я це так не залишу, ти віддаси для нас цю квартиру! І ти для нас тепер ніхто! Запам’ятай це!» – і вискочила з квартири голосно гримнувши дверима. Я в цей момент подумала, що зроблю все, щоб їм ні копійки не дісталося.
