Оксана живе з Ігорем п’ять років. В них народилася маленька донечка Софійка. Коли Оксана завагітніла, почала нагадувати чоловіку, що потрібно взяти шлюб. Ігорю не сподобалося, що дівчина пропонує йому таке:
– А тобі, що, так погано жити? Грошима я забезпечую, у нас сім’я. А штамп в паспорті не здержить, якщо надумаюся піти.
– Але ж у нас народиться дитина, хотілося б, щоб у неї був тато.
– Та я не відмовляюся від дитини. Сказав же, що забезпечувати буду, і дитя признаю.
Більше Оксана не верталася до цієї теми. А сама мріяла, що Ігор одумається, і вони одружаться. Але пройшло п’ять років, а чоловік мовчить. Останнім часом взагалі якийсь мовчазний ходить. Що в нього на думці? І про кохання більше не говорить. До Софійки взагалі не підходить, неначе і немає її тут. А донечка тягне рученята до татка, не розуміє, що йому байдуже. Оксана спостерігала все те, і серце краялося від передчуття, що скоро щось повинно статися.
Так і вийшло. Коли Софійці виповнився один рік, на другий день Ігор склав свої речі, і пішов від них. Перед цим сказав, що гроші висилати буде, і все. Залишилася Оксана одна. Плакала ночами в подушку. Але зранку потрібно вставати, доглядати донечку. Все робила через силу. Жити не хотілося, але маленькі пухкенькі ручки чіплялися за мамині ноги, нагадуючи, що ось воно її щастя. Що там чоловіки, побавиться і піде. А донечка поруч, чекає поки мама приголубить.
Помалу заспокоїлася Оксана. Гроші, які Ігор висилав, вистачало для них двох. Тому поки що не поспішала виходити на роботу. Нехай Софійка підросте. Коли Софійці виповнилося три роки, почали відвідувати дитячий садочок. Дівчина нарешті змогла працювати. В перший же день зустріла на роботі чоловіка, на якого задивилася, навіть не помічаючи, що очей з нього не зводить. Коли зрозуміла, зашарілася, і швиденько пішла на своє робоче місце.
Чоловіка звали Єгор. Він недавно влаштувався на роботу. Оксану помітив відразу. І не по тому, що дівчина очей з нього не зводила, сподобалася. Щось в ній є, якась іскорка, що зачепила зрілого чоловіка. Єгор шукав зустрічей із дівчиною. Та вона й не тікала. Просто чекала, поки чоловік перший заговорить із нею. А далі все як завжди. Квіти, романтичні вечори, кохання. Оксана не наважувалася сказати Єгору, що в неї є донька.
Чим більше зустрічалися, тим менше хотілося говорити про Софійку. Адже в ті дні, що дівчина зустрічалася з чоловіком, донька була в сусідки. Інколи навіть залишала в неї ночувати, тому що Єгор залишався до ранку. Сусідка свариться, скажи про доньку, не можна життя починати з обману. Оксана обіцяла сама собі, що сьогодні неодмінно скаже, але знову мовчала. Вже рік зустрічаються. Єгор не говорить про те, щоб одружитися чи жити разом.
Одного разу Оксана виявила, що знову вагітна. Нарешті вони з чоловіком одружаться, а там і про Софійку скаже. Але виявилося все не так, як думала дівчина. Коли розповіла Єгору, той сидів понуривши голову. Нарешті признався, що він одружений, і виховує двійко діток. Для Оксани шок. Він ніколи не поспішав додому, ніколи не говорив ні про дружину, ні про дітей. Правда й Оксана мовчала за свою донечку. Але ж у неї термін вагітності великий, що робити?
Після тієї розмови Єгор більше не показувався їй на очі. З роботи звільнився. На Оксану поглядали зі співчуттям. Народився синок Ярослав. Оксана в роздумах. На Софійку Ігор гроші висилає, А Як сина забезпечувати? З такими невеселими думами сиділа вдома, коли приїхала з пологового будинку. Зайшла сусідка, бабуся Зіна. Вона запропонувала дівчині, поки вона в силах, сидітиме з малям, а Оксана нехай ходить на роботу на неповний робочий день. І копійка водитиметься, і діти приглянуті.
Так і зробили. Спочатку важко було і їй, і бабусі Зіні. Але потім все стало на свої місця. Віднині Оксана завірила бабусю, ніяких чоловіків. Достатньо. Видно доля її така, виховувати одній дітей.
