Мені здається, що дружина мене більше не кохає.
Колись між нами були такі почуття, яким заздрили всі наші друзі та знайомі. Ми увесь час були разом, розлука нас засмучувала. Жанна була такою лагідною до мене та турботливою, що я аж розчинявся в нашому коханні. В моїх думках було лише одне – якомога швидше зробити Жанну своєю дружиною. Батьки казали, щоб ми не поспішали, а пожили трішки для себе, одружитися ще встигнемо, але ми нікого не слухали та в же в дев’ятнадцять років стали чоловіком та дружиною.
Батьки мали рацію, після весілля дійсно все змінилося. В наших розмовах все частіше виникали такі слова як “бюджет”, “”кредит”, “комуналка” та “обов’язки”. Все менше ми говорили про почуття один до одного та те, які ми щасливі разом. Коли ми закінчили навчання в університеті, то почали працювати на роботах. Додому приходили втомлені та навіть розмовляти один з одним не хотілося. Якщо ми й заводили розмову, то лише за нагальної потреби.
Потім у нас народився син та турбот побільшало. Увага Жанни була розділена між Андрієм, домом, роботою та мною. Я стояв на останньому місці. Моя роль в нашій сім’ї була здобувати гроші та виконувати чоловічу роботу по дому. Жанна не дякувала мені за те, що я роблю для неї та нашого сина Андрія.
Мене геть не влаштовує такий стан справ. Я хочу уваги та тепла. Коли підходжу до Жанни, щоб просто її обійняти, вона починає сердитися на мене та каже, що у неї немає на це часу. Я не розумію як вона збирається далі зі мною жити. А, може, як чоловік я її більше не цікавлю?
