Я в сотий раз піднялася з ліжка, щоб піти до ванної кімнати. Ці нічні походи у туалет неабияк стомлювали, але на останньому місяці вагітності це звична справа. Цього разу все було якось по-іншому. З кімнати я так і не вийшла, не встигла. Здається, відійшли води.
Ми з Андрієм лише вчора були у лікаря на огляді. Він запевнив нас, що дитина ще не народжуватиметься найближчі дні три. Схоже, наш синок, змінив свої плани.
Тихенько розбудивши чоловіка, розповіла, що сталося. Андрій, як ошпарений, почав бігати по квартирі та збирати речі в пологовий. Добре, що я зробила це заздалегідь. Показала йому, яку сумку потрібно взяти й ми вирушили в дорогу.
В лікарні на мене вже чекав медичний персонал. Перерви між переймами ставали все коротші, тож мене одразу забрали в пологовий. Андрій залишився чекати. О четвертій годині ранку я народила нашого синочка Михася.
Вранці чоловіка відправила додому, щоб виспався, а сама милувалася цим чудовим дитям. У палату зайшла медсестра, взяла дитину й віднесла на зважування. Через хвилин 15 вони повернулися, але яким же здивуванням було побачити маля, яке мені принесли.
-Це не моя дитина! – зарепетувала я. – У мене блакитноокий хлопчик, а це інше дитя!
Медсестра схвильовано забрала у мене дитину. Дійсно, малюків переплутали й мені принесли чужу дівчинку. Через хвилину у мене на руках був Михайло. Медсестра плакала та благала не скаржитися на неї. Від тієї дитини, яку вона помилково принесла, відмовилася мати. Дитя перевели окремо, от і вийшла плутанина.
Я ні на кого не скаржилася, але та дівчинка не виходила в мене з голови. Коли повернувся Андрій я ошелешила його новиною, що у нас буде двійня. Так скажемо усім рідним та близьким. Удочеримо дівчинку й не казатимемо, що вона нам не рідна. Коли донька підросте – розкажемо правду. Мій чоловік на подив відразу погодився, навіть питань ніяких не став задувати
