Коли повернувся з роботи кота й слід простиг!
Олексій був хлопець не з тих, що гуляють по барах і кидають недопалки під підїздом. У 25 років батьки зробили йому подарунок «квартирне щастя» у хрущовці, ой, як вони його подарували! Допомогли зібрати гривні на перший внесок іпотеки, от і став Олексій справжнім киянином з власними ключами від дверей. Працював програмістом: ноутбук, кава, спокій і ніяких зайвих розмов з сусідами.
Щоб не перетворитись на дикуна, вирішив Олексій взяти котика. Всі його кличуть «киця-киця», а він з вадами передніх лапок, та ще й негарненький. Люди, в яких народилася мама котика, хотіли заснути його назавжди, але Олексій не зміг пройти повз цю бідосягу і забрав собі. Назвав його Вусань. І зажили вони душевно: Олексій з роботи летів до Вусаня, а той маячив на килимку в коридорі, мов сімейний сторож.
Минуло трохи часу Олексій закрутив роман з колежанкою. Дівчина з іменем не менш українським, ніж борщ Соломія, була моторною: залила хлопця своїм чарівністю і через три тижні вже з речами на порозі. З перших хвилин заявила протест проти Вусаня: «Віддай комусь кота!» наполягала Соломія. Олексій заперечив: мовляв, це не просто кіт, а душа оселі.
Але ж Соломії мало було розмови почала вона знову тиснути, щоб позбутись кота. Олексій зібрався і сказав рішуче: «Кіт залишиться!» Соломія ж переконувала, що Вусань псує весь їхній «імідж», бо гості шарахаються від його лапок. Олексій відчував себе між двох вогнів: і дівчину любить, і кота шкода.
Батьки Олексія теж не були у захваті від Соломії глянули, зморщили носа: «Якась вона… гучна й негуморна. Не женись, синку, подивись краще, може омине?» натякали.
Коли ж батьки Соломії приїхали на гостину, Олексій остаточно зрозумів, що це не його доля. Тато Соломії, щойно побачивши Вусаня, засміявся: «Оце потвора!» і почав глузувати. Олексію довелось захищати кота, але весь вечір Соломія з татом вигадували, куди засунути бідного Вусаня цирк, притулок, зоопарк. Мама Соломії сміялась разом з ними, мов на концерті Вєрки Сердючки.
А наступного дня, повернувшись з роботи, Олексій вже не застав Вусаня. Спитав Соломію, де його друг, а та байдуже відповіла віддала кота у ветклініку, мовляв, нехай «лікують».
Олексій кинувся шукати кота. Пяті години носився Києвом, а тоді таки знайшов свого Вусаня, сумного, але вдячного: муркотів, коли потрапив до рук господаря.
Вдома Олексій категорично заявив Соломії пора пакувати речі. Більше її не бажав бачити. В душі вирішив: кіт набагато людяніший за «кохану».
Вранці Соломія, ображена й німа, зібрала сумку і вийшла. Не думала вона, що кіт стане важливішим за неї! Вусань і Олексій живуть удвох, і кіт, як справжній господар, зустрічає Олексія з роботи з радісним муркотінням.
