В нас в сім’ї двоє дітей: я і моя сестра.
Батьки все робили, щоб тільки ми були щасливими та здоровими. Вони любили нас однаково сильно та рівноцінно. Всі подарунки завжди були рівноцінними.
Хоча я все одно завжди ревнувала до сестри батьків. Мені весь час здавалось, що її люблять більше, ніж мене. І вже потім я зрозуміла, що це далеко не так.
В батьків минулого року мала бути річниця в тридцять років шлюбу. Це велика дата. А до неї треба додати ще п’ять років зустрічань перед весіллям.
Ми з чоловіком вирішили зробити батькам грандіозний подарунок та, поки в паспортному столі працювала сестра чоловіка, зробили їм закордонні паспорти та назбирали майже три тисячі доларів та візитівку туристичного агентства, щоб вони могли обрати, куди хочуть поїхати.
Прийшов день свята, ми подарували батькам всі підготовані подарунки. Вони були дуже зворушені та мало не плакали від щастя.
Але коли про цей подарунок дізналась моя сестра, то вона почала розповідати, що, виявляється, її син має дуже погані аналізи і мало не вм _ирає. Хоча хлопець був дуже активним і не виглядав хворим. Її слова були брехнею.
Чому я так кажу? Адже батьки дали їй гроші, що ми подарували, бо ж хвилювались за онука, повірили сестрі. А через тиждень вона з чоловіком та сином поїхали у відпустку в теплі країни. На три тижні.
Хто з хворою дитиною на курорти літає? От і ми так подумали. Яка ж сестра, все таки, сволота.
Батьки також розчарувались в сестрі, адже вона, по-факту, шахрайським шляхом отримала гроші, які ми подарували батькам. Вкрала, іншими словами. Так брудно брехати…
Більше ми з нею не спілкуємось. Батьки також. Бачаться з онуком лише коли той з батьком своїм.
