Коли прочитали заповіт, я був шокований. І не тільки я. Виявляється квартиру бабуся залишила мені.

Моя бабуся Валентина Петрівна, завжди ставилася до мене краще, ніж до інших своїх онуків. Я завжди знаходився поряд з нею, скільки себе пам’ятаю. Коли мене маленьким ображали хлопці на вулиці, бабуся заступалася. До того ж так погрожувала зухвальцям, що вони більше не насмілювалися підходити до мене. Коли я підріс, прибігав до бабусі, щоб дізнатися як її справи. Адже напередодні їй було зле. Бабуся лежала на ліжку з закритими очима. Я гукав її, але вона не реагувала на мене. Взяв телефон і викликав швидку допомогу. Цим я врятував їй життя, як потім сказав лікар.

Від тих пір у нас із бабусею зав’язалися дружні стосунки. Я розповідав про всі свої таємні мрії. Навіть про те, яка дівчина мені подобається. Мама не розуміла такої дружби, постійно сварила мене, щоб я не бігав до Валентини Петрівни. Коли мені виповнилося вісімнадцять років, я випадково знайшов документи, в яких говорилося, що в мене інший тато. Я не повірив. Але коли подумав,то згадав, що тато мене ніколи не похвалив, не повів за руку в магазин чи куди ще як водить менших Ярослава і Романа. Тоді виявляється що і бабуся мені не рідна. Адже вона мама тата. Я зовсім заплутався, і щоб розібратися в усьому, пішов до бабусі.

Вона підтвердила, що я дійсно не її рідний внук, але, добавила, що з усіх любить мене найбільше. Я вірив їй, тому що і для мене вона найрідніша. Після школи пішов служити в армію. Коли повернувся зустрів дівчину, з якою невдовзі побралися. Першою, з ким познайомив Ліду, була бабуся. Вона схвалила мій вибір, і це додало мені впевненості в собі. Жити почали на найманій квартирі. Грошей не було ні в мене, ні в Ліди. Тому вирішили економити, збирати кошти на купівлю квартири. Бабуся часто приходила до нас в гості, обов’язково принесе якийсь потрібний у господарстві подарунок. Моя мама про мене згадувала лише коли їй щось потрібно. Від тих пір, як я дізнався правду про батька, вона перестала мені допомагати. Говорячи, що я виріс, а в неї ще два малих сини, яких потрібно ставити на ноги. Я не ображався, це ж мама.

Про те, що люди судяться за спадок, я часто чув по телевізору, але ніколи не думав, що мене може стосуватися. Бабуся померла зненацька. Коли я прийшов її провідати, вона вже не дихала. Я плакав за нею. Єдина рідна душа яка мене любила. Через деякий час сказали, що нотаріус об’явить про спадок. Запросили й мене. Коли побачили батьки що я прийшов, здивувалися. Хотіли відправити назад. Що мені там робити? Адже бабуся не рідна мені. Мама також не в захваті, що я прийшов. Інколи мені здавалося, що вона ненавидить мене, але за що?.

Коли прочитали заповіт, я був шокований. І не тільки я. Виявляється квартиру бабуся залишила мені. Там приписка для нашого тата була. Вона пише, що Ярославу і Роману ви допоможете самі, а Дмитру залишаю квартиру. Я не знав плакати мені чи сміятися. Але виявилося що плакати. Враз все сімейство зненавиділо мене. Тато кричав, що то все неправильно, і він відбере квартиру через суд. Мама кричала, що ненавидить мене, і жаліє що народила на світ.

Нам із Лідою не стало місця. Нас перестрівали, телефонували з погрозами, щоб я відмовився від квартири. В якийсь момент я так і хотів зробити, але зупинився. То була воля Валентини Петрівни, чому я повинен відмовлятися. Ми й до сих пір не переїхали до квартири. Нам і не дають то зробити. Постійно хтось чергує, щоб я не зайшов усередину. Скільки ще буде тягнутися тяжба, невідомо. Але так жити неможливо.

Оцініть статтю
Дюшес
Коли прочитали заповіт, я був шокований. І не тільки я. Виявляється квартиру бабуся залишила мені.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.