Валентина з Дмитром жили добре. Мали трійко діток. І все начеб-то гаразд, але грошей не хватало, та й жиди вони в селі. Тому про гарну роботу та добру заробітну плату могли тільки мріяти.
Тому коли чоловіки в селі збирали бригаду, щоб їхати на заробітки в Польщу, Дмитро довго не роздумував. Поговоривши з Валентиною вирішили, що так буде краще за все. Зможуть придбати гарні речи для дітей, зробити ремонт в будинку, купити гарну машину і заживуть вони довго і щасливо. Так мріяла Валентина. Перші чотири роки так і було. Чоловік пересилав кошти, дзвонив кожен день, а коли була можливість, то і по два рази на день. Валентина просто розквітла, все було так, як мріялось. Приїжджав Дмитро додому рідко, два рази на рік. Та коли татусь був дома, радості не було меж для всієї сім’ї. Дружина літала, як на крилах, готувала, щебетала, ніг під собою не чула, так хотілось зробити для свого чоловіка щось приємне, приготувати найсмачніше. Дітки ж у свою чергу не відходили від татка ні на хвилинку. Вони так сумували за ним, що відпустки звичайно не хватало для спілкування.
Відпустка закінчувалась швидко, і знову їхав Дмитро в далеку Польщу. Пішов п’ятий рік праці на чужині, щось уже було не так. Валентина почала відчувати щось недобре. І все майже як завжди, але Дмитро не дзвонить як раніше, тепер дзвонить Валентина, тільки чоловік не завжди бере слухавку, і відмовка одна — зайнятий. Так пройшов рік. Почула Валентина новину на селі, що скоро вся бригада чоловіків приїде додому. Та її рідний чоловік так і не давав про себе знати. Плакала довгими ночами Валентина, не могла зрозуміти, чому, за що він так з нею поступив. Надія все ж не покидала, що приїде Дмитро разом з усіма і все буде добре, що вона сама себе накрутила.
В той день, коли приїхали заробітчани, Дмитра з ними не було. Змучена Валентина почала розпитувати, що трапилось? Відводячи очі розповіли їй чоловіки про зраду її коханого. Слухала Валентина затамувавши подих про “подвиги” свого чоловіка і не могла повірити, що її любий, найкращий чоловік зміг проміняти їх з дітьми на другу. А було все так. Рік тому до їхньої бригади прийшла працювати жіночка, звуть її Людмила. Спочатку все було добре, весела, працьовита, жвава, розумна. Дмитро не зміг і пригадати коли почав на неї заглядатись. А потім, все більше закохувався в Людмилу, і ніякі віщування друзів не привели його до тями. Про дружину і діток він не згадував, поїхав не додому, а до коханки. Слухала Валентина, і не вірила що Дмитро виявився зрадником.
Дуже боляче пережити зраду чоловіка, але Валентина змогла взяти себе в руки та жити далі. А якщо чоловік зрадив один раз, то зраджуватиме і далі. А навіщо він тоді потрібен, щоб нерви псувати?
