Няня для брата
Що трапилось, Ганнусю? Знову не відповідає?
Не відповідає! Ганна кинула телефон на кухонну шафу, Вже від шостої години вечора ні звуку! Я ж до мами через неї не поїхала Треба і там їсти готувати, і вдома наварити, і Стьопу нема з ким залишити Виростила помічницю!
У ту мить клацнув замок вхідних дверей.
О, ще не спите? байдуже кинула Олеся, не знімаючи навушників, проминула батьків і попрямувала до своєї кімнати.
Та мама так просто відпускати не звикла.
Олеся! Стій! крик матері змусив Олесю зупинитися. Вона не обернулася. Куди це ти? Ти запізнилася на скільки? На шість годин! Тобі нічого не пояснити мені?
Олеся зняла навушники.
Чого такі нерви?
Ти обіцяла! розчаровано сказала Ганна, Обіцяла, що посидиш зі Стьопкою!
Олеся, якій хотілося лише впасти в ліжко й заснути, скривилася:
Ну, не вийшло. Ніхто ж не вмер. Ти сама ж була вдома.
Я тобі вже тиждень тому казала, що треба буде сьогодні з братом посидіти! Бо тато на вечірню зміну, не встигне, а мені до бабусі треба. Тобі ні брата не шкода, ні бабусю! І матір не шкода…
Та що вже, Олеся… Посиділа з одногрупниками, потім Сергій запросив усіх до себе якось непомітно час пролетів. Забулася.
Так Олеся сама перед собою виправдовувалася.
У телефоні ще був заряд вона його сама вимкнула.
Обіцяла, мамо, але потім плани змінилися.
Дихни сюди, не здавалася мама.
Що, у нас тепер як у СІЗО? зневажливо кинула Олеся.
Пила, констатувала мама. Вечірки важливіші за сімю.
Олеся здригнулася від образи:
Так, важливіші! Я не підписувалася вам нянькою бути і сидіти зі Стьопою не збираюся. Самі сидіть! Захотіли пізно ще одну дитину тепер і турбуйтеся. А у мене своє життя.
Батько, котрий на Олесю ніколи не підвищував голосу, почув усю суперечку та втрутився.
Ми не робимо з тебе няню. Рідко коли щось просимо! Але це було важливо, ти ж обіцяла… Олеся, ти на шість годин запізнилася. Телефон вимкнула. І ще на нас усе перекладаєш?
Ні на кого нічого не перекладаю, але Стьопа це ваш обовязок. Я теж у гостях була. Всі пішли, і я теж маю право.
Батьки не надто навантажували Олесю хатньою роботою. Ще недавно вона була школяркою, а зараз вчиться у львівському університеті на непростій спеціальності. Вони розуміли її, а часом і шкодували.
Але Олеся нікого не жаліла.
Знаєш, що гірше? зірвалася мама, Гірше, що через тебе я не змогла доїхати до твоєї бабусі. Вона навіть собі їсти не може приготувати! Я ж не можу розриватися між малюком і немічною мамою!
Олеся, розплітаючи хитру зачіску подруги, байдуже мовила:
Це твоя проблема, мамо. Тобі потрібна була дитина на старості, от і розбирайся. Я нічого не мушу.
Це прозвучало настільки боляче, що навіть батько здригнувся.
Олеся, досить!
Чому досить? Я вчуся, мені треба з однолітками спілкуватися, друзів заводити, про майбутнього чоловіка теж думати! А не з вами та вашим малюком сидіти вдома!
Батько посадив її на стілець.
Олеся, сядь. Вислухай мене. Ніхто не просить тебе бути нянькою постійно. Просимо допомогти не для підробітку, а по-людськи для родини. Ти погодилася.
Олеся, вже не бачачи сенсу відступати, грубо відповіла:
Погодилась, а потім передумала. Життя вносить свої корективи.
Так, але ти сама змінила плани, не попередила. Я розумію, ти вчишся, маєш друзів, та ти частина цієї родини. Ми не тримаємо тебе вдома. Але ти маєш розуміти, що і нам іноді треба допомога. Чи ти можеш знайти кілька годин на тиждень, щоб посидіти зі Стьопою? Пару годин, щоб ми могли сходити до лікаря чи до бабусі?
Олеся навіть не дослухала. Зверхньо фыркнула, з її волосся осипалися шпильки.
Ні.
Чому?
Бо це не моя відповідальність, тату. Я не повинна жертвувати своїм життям заради ваших бажань.
Вона вже внутрішньо напружилась, чекаючи скандалу. Зараз розпочнеться буря…
Гаразд, спокійно сказав батько, Я почув тебе.
Її це збентежило. Де крики? Де конфіскація телефону? Де ті обіцянки, що вона пошкодує, коли залишиться без рідних?
І що, все? здивовано перепитала Олеся.
Так. На сьогодні все.
Олеся, трохи спантеличена тим, як усе легко обійшлося, поспішила у ванну змити макіяж, а потім нарешті спати Довгий був вечір, і ще й батьки причепились!
У спальні батьків розмова продовжилась.
Андрію, як вона могла стати такою байдужою? уже не сердито, а з болем питала Ганна. Виховували, як усіх, нічого не шкодували, нічого не забороняли дурного. Не знущались! А тепер таке відчуття, ніби вона нас взагалі не любить… І що тепер, благати її сидіти з братом?
Ні, тихо відповів Андрій, Благати не будемо. Якщо вона вважає, що нічого нам не винна, то й ми їй теж нічого не винні, аж поки вона не зрозуміє, що таке справжнє доросле життя.
***
Ранок почався не з кави, а з тягаря вчорашньої сварки.
Олеся вийшла на кухню першою. Попила води. Взяла несмачний бутерброд з холодильника, поставила його назад. Коли мама зайшла, тримаючи Стьопу, Олеся полізла у телефон, щоб уникнути докорів. Але мати мовчки сіла снідати. Потім прийшов батько, привітавшись:
Доброго ранку, кинув він Олесі.
О, зі мною ще й розмовляють, іронічно відгукнулася вона.
Тато розкрив файл із сімейними витратами.
Олесю, хочу поговорити.
Вона закотила очі.
Про мою відповідальність? Я ж вже сказала…
Ні, не тільки про це. Більше про гроші. Від цього місяця ми чекаємо твою частину за продукти й комуналку. Тобто за твої витрати.
Олеся засміялася, вирішивши, що це якийсь новий виверт тата, щоб дратувати її зранку, як вона їх учора.
Та ну, тату. Жарти не твоє. Я не поведусь.
Але тато був серйозний.
Це не жарт, Олесю. Відсьогодні ти, як доросла людина, починаєш платити свою частку по рахунках. За все.
Стьопа, намазуючи сніданок по столу, теж уважно дивився на тата. Він не дуже розумів, але тон йому не сподобався.
Що? Олеся ледь не задихнулася.
Ти сказала, що нічого нам не винна. Добре. Відсьогодні ти не залежиш від нас у повсякденному житті. Оплачуєш свою їжу, комуналку, і, головне навчання.
Олеся зрозуміла: тато не жартує, а справді вимагає гроші. Значить, вони на неї справді ображені.
Тату, ти себе чуєш? Годувати не хочете розумію, але навчання? Це святе. Ти собі не пробачиш, якщо у мене не буде диплому. Не зможеш не заплатити, я ж знаю тебе.
Зможу, спокійно відповів він. Ти вже доросла, тобі девятнадцять. Дорослі люди самі платять за себе. Ми завжди казали будемо підтримувати, але поки ти з нами і береш участь у житті родини. Ти відмовилась. Тому ти відмовляєшся й від нашої підтримки.
Ганна кинула на чоловіка бентежний погляд: “Ми не перегнули?”
Олеся відкинула сир на тарілку, підхопилася та роздратовано кинула:
Не хочу! А то ще борги на мене повішаєте!
Поїли вони втрьох. Олеся вдяглася голосно, грюкнувши всім, чим тільки можна, і втекла на пари, які ще були сплачені.
Ми не перегнули? прошепотіла Ганна.
Андрій нервово гриз сир, що не ліз у горло:
У самий раз, Ганю. Раз ніхто нікому нічого не винен хай платить сама. Це боляче, але потрібно. А то вже звикла їздити на голові в інших…
З батьками Олеся тепер майже не перетиналася. Виходила рано, поверталася пізно. Дома майже не їла. Ганна, хоч Андрій і забороняв, тихо питала чи не голодна, але Олеся у відповідь лише ображено дивилася і мовчки проходила повз.
Вона підхопила роботу у кавярні. Раз підмінила подругу, та звільнилася, а Олеся залишилася чотири години після пар тягала підноси, але зате мала свої гроші.
Батьки хвилювалися, та не здавалися.
Вона знову без вечері, Андрію Голодна ж, наша дитина. Виховання вихованням, але доки вона себе доведе?.. казала мама.
Перечекає, Ганю. Відчує, що в родині всі мають допомагати, і поступиться. Просто ще гордість грає.
На третьому місяці цієї холодної війни Олеся сказала:
Добре, вважаю, що ви мене дотисли. Не можу я після пар ще й на роботі вкалувати, зарплата мізерна Я згодна сидіти зі Стьопою. Кілька разів на тиждень. По три години. Вважайте це моєю роботою. Ви перемогли. Ось відклала десять тисяч гривень, більше не змогла.
Вона поклала купюри на стіл. Але батьки відмовились брати.
Олесю Мета була не образити тебе. Ми не шантажували, мовила мати. Ми дбали про тебе не тому, що повинні були, а тому, що ми твої батьки й любимо тебе. Відгукнись нам хоча б участю.
Я зрозуміла Пробачте і вперше сама обійняла їх.
