Ми з моїм чоловіком Семеном вже п’ять років як одружені. Та у мене увесь цей час таке відчуття, що він мені про ось не договорює.
Нещодавно він повернувся з чергового відрядження та цілий вечір зі мною не розмовляв. Він наче не чув того, що я йому говорила, всі мої запитання пролітали повз його вуха.
Холод в наших стосунках почався рік тому, коли всі наші спроби зачати дитину зазнали краху. Ми довгий час намагалися стати батьками, потім проходили обстеження, лікування. Лікарі врешті сказали, що причина в мені. Для мене це було не критично, адже я була щасливою з Семеном і без дітей. До своєї вади я віднеслася по-філософськи, подумала, що планета й так перенаселена, ось так і трапляється, що багато хто не може мати дітей. З часом я змирилася з цим та продовжила жити далі.
Але Семен сумував з цього приводу, він до останнього намагався знайти якийсь вихід, навіть пропонував звернутися до сурогатної матері. Я сказала, що у нас немає таких грошей. Чоловік ще більше засмутився. А нещодавно тема дітей зникла з наших розмов та я вже подумала, що він теж змирився з тим, що дітей у нас не буде.
Коли Семен збирався в чергове відрядження, я помітила, що він бере з собою цілий пакет іграшок для немовляти. Я запитала навіщо він йому, а чоловік відповів, що у його колеги народилася дитина та він їде в гості до нього. Мене взяти з собою не може, бо колега живе в іншому місті, а Семену після відвідин малюка потрібно їхати далі. Я не стала розпитувати у нього подробиці, але в моїх думках закралися сумніви з приводу цього пакета. А раптом Семен їде до своєї позашлюбної дитини?
