Коли я була ще маленькою, я добре пам’ятаю, як мамі жилося не солодко зі свекрухою. Мама була працьовитою жінкою. Завжди старалася, щоб в будинку було прибрано, їсти на столі стояло. Ніколи не перечила для татових батьків. Але дідусь з бабусею завжди були незадоволені. Мама часто плакала, ходила засмучена. Мені було шкода її, але нічого вдіяти я не могла. Ще в дитинстві я вирішила, що ніколи не буду жити з батьками чоловіка. Тато ніколи не заступався за маму, хоча він її чоловік і це його сім’я. Коли мені було 16 років мами не стало. Її довели докори свекрів, і вона важко захворіла. Я завжди винила татових батьків і тата в смерті мами. Це через них вона завжди нервувалася і захворіла.
Коли я зустрілася з Сергієм і він покликав мене заміж я відразу сказала йому, що жити з його батьками я не буду. Хоча його батьки жили в трьох кімнатній квартирі й він був одним сином, я категорично відмовилася жити з його батьками. Краще буду орендувати житло та оплачувати його, ніж згадувати яка була мама колись. Одного разу, Сергій повів мене на день народження до своєї мами. Ірина Миколаївна дуже гарно до мене віднеслася, запитувала мене як мої успіхи на роботі, що допомогти по господарству. А потім почала просити переїхати після весілля до них жити. Дуже просила. Аргументуючи це тим, що син в неї один і вона хотіла б, щоб він залишився вдома з нею. Обіцяла, що буде допомагати у всьому, лізти з порадами до мене не буде. Мені сподобалася моя майбутня свекруха і свекор, але я не була впевнена, що все так і буде, як описувала мені свекруха. Адже, дві жінки на кухні не зживуться. Хіба я не права?
