Слава був довгоочікуваною дитиною у родині. Чотири роки Іра намагалася завагітніти. З чоловіком Пилипом вони пройшли нескінченну кількість обстежень, аналізів та лікарів, поки нарешті не почули найбажаніші слова у своєму житті: «Ви станете батьками». Пологи були важкими. Іра народжувала декілька днів. На жаль, хлопчик, якого так довго чекали батьки, народився хворим. Треба було терміново робити операцію.
Батьки не пошкодували для своєї дитини жодної копійки. Продали квартиру, машину, прикраси. Обоє взяли кредит у банку. Добрі люди теж не залишилися байдужими й допомогли фінансово. Операція пройшла успішно. Життю хлопчика більше нічого не загрожувало, але хвороба дала свої наслідки. Слава залишився інвалідом. Від держави йому призначили пенсію.
Іра звільнилася з роботи аби постійно бути поруч з хлопчиком, Пилип працював на трьох роботах, щоб виплачувати борг по кредиту та забезпечувати родину. Державну виплату батьки витрачали на ліки для сина. Дякувати богу з часом дитині стало легше. Хлопець пішов на покращення. Зумів закінчити школу та вступити на програміста.
Коли Слава відчув свободу та покращення вмить забувся, що зробили для нього батьки. Почав дорікати, що його однолітки мають круті телефони та нетбуки, а в нього лише старенький комп’ютер. На автобусі їздити на навчання він також не хотів. Став вимагати, щоб тато купив йому автомобіль. Дійшло навіть до того, що Слава дорікав матері за те, що вона витрачає його пенсійні гроші.
Батьки намагалися пояснити сину, що все не так просто, як йому здається. Їм не вистачає грошей на його потреби, а ще ж жити з чогось треба. Продукти, ліки, комунальні послуги ніхто за них не оплачуватиме. Дуже прикро бачити, як дитина, якій ти відаєш все, так жахливо себе поводить.
