Коли Світлана повідомила, що чекає на п’яту дитину, свекруха сплеснула руками.
– Ну навіщо? Ти зовсім хочеш мого сина та той світ відправити. Працює на двох роботах, підробляє по сусідах. Відпочити немає коли. Вдома галаслива дітвора. Де йому відпочити? А ти кожен рік по дитині народжуєш. Я втомилася допомагати, скільки можна? Одумайся.
Ольга Карпівна знесилено опустилася на стілець. Тільки но Саша став ходити, наймолодший, четвертий хлопчик, а Світлана знову. Якщо є достаток, допомога, то звичайно, можна народжувати. Але ж вона повністю залежить від чоловіка. А він скільки не заробить, все одно не вистачає. Так ще й Ользі Карпівні покою немає. Постійно кличе Світлана допомагати, чи сама приводить дітей до неї.
Відмовити не може, адже це її онуки, і ходити за ними вже важко. А як спинити невістку, щоб більше не народжувала? В таких роздумах Ольга Карпівна йшла додому. Назустріч Марія Іванівна, колись працювали разом.
– Здрастуй, Олю. Давно не бачилися. Ти не міняєшся, така ж швидка, як і раніше.
– Здрастуй Маша. Яка я швидка? Вимушено приходиться рухатися.
Ольга Карпівна пожалілася на невістку. Розповіла, що збирається народжувати п’яту дитину.
– Так вона ж від держави підтримку має. От і народжує. – Говорила Марія Іванівна. – Я знаю, в мене сусідка має п’ять дітей, шостого чекають, то вона розповідала, що держава гарно платить. От сусідка і народжує, щоб не працювати. І твоя невістка, мабуть, також про ту підтримку знає. Так що не переймайся. Відмовся допомагати, відпочинь. Їдь в санаторій, там і в лікарів під наглядом. А вони самі нехай справляються. Ти вже й так багато допомагала.
Ольга Карпівна кивала головою. Чи й справді поїхати, нехай самі попробують. От тільки гроші потрібно збирати, але як? Прийдуть, проситимуть, і знову все віддають.
