Я добре розумію, коли говорять, що потрібно цінувати те що маєш. Але то стосується не тільки мене, а і всіх, кого стосується та ситуація.
Ми зі Світланою одружилися, коли були зовсім молоді. На те виникла причина. Якось відразу Світлана завагітніла, і нам нічого не лишилося, як одружитися. Я вже не пам’ятаю, чи кохав її, чи так склалися обставини. Але з початку нашого спільного життя все пішло не так. Коли дружина була вагітна, списували все на те, що в неї грають гормони. Тому така дратівлива. Та після народження сина, нічого не змінилося, я в усьому і завжди винен.
Так ми прожили шість років. Коли я більше не витримував постійних сварок, одного разу запропонував розлучитися. На мій подив Світлана відразу погодилася. Розлучення пройшло спокійно. А після, взагалі не зрозуміло. Коли приходив спілкуватися з Романом, нашим сином, колишня розмовляла зі мною на різні теми. Виявляється, нам цікаво розмовляти, як друзям і не більше. Тому я швидко звик до спокійної поведінки колишньої. Коли приходив, син мені радий. Інколи пили чай втрьох.
Коли Світлана повідомила, що виходить заміж, я припинив ходити до них у квартиру. Через те, що Роман навчався в школі, то зустрічалися на нейтральній території. Про життя мами син не розповідав, та і я не цікавився. В мене на той час були вже стосунки з майбутньою дружиною. Я познайомив з нею Романа. Хлопчику моя Валентина сподобалася, останнім часом ходили гуляти з нею разом.
Та коли про те дізналася Світлана, зателефонувала мені й погрожувала, що заборонить спілкуватися з сином при по сторонніх. Я не розумів, чому. Вона живе з чоловіком, мій син спілкується з ним. А я майбутній дружині не повинен показувати сина? Якась нісенітниця. Від тієї риси характеру Світлани я вже давно відвикав, наразі то здається дивним.
Та останнім часом колишня почала ходити з Романом до мене на зустрічі. Перевіряла, щоб син не спілкувався з Валентиною. Я не збираюся йти у неї на поводу, тим більше, що Ромі шістнадцять років. Так що скоро стане повнолітнім і Світлана не вказуватиме, з ким прийду зустрічатися з сином. Я вже давно запрошую його до нас на квартиру, Рома погоджується, але просив мамі не говорити, щоб не нервувалася. Адже вона чекає дитину.
Так от що спонукало її знову сваритися. Тільки чому я повинен все те терпіти. В неї новий чоловік, нехай на ньому проводить іспити на міцність його нервів. Та говорити те Світлані не став. Нехай народжує здорову дитину. Адже я на неї не серджуся. Така в неї вдача, і з цим прийдеться миритися її близьким. А я повертаюся до своєї Валентини, поруч іде Рома, розповідає шкільні новини. Як добре, що із сином у нас склалися гарні стосунки.
