Мама Соломії померла пять років тому. Їй був лише сорок один рік. Серце зупинилося, коли вона поливала фіалки на кухні. Батькові тоді було пятдесят вісім.
Він не плакав, не кричав. Просто сидів у її кріслі та дивився на її фотографію так, ніби міг силою любові повернути її до життя.
У той день Соломія втратила не тільки маму. Фактично вона втратила й батька. Було відчуття, ніби від нього залишилася лише оболонка. Примара, замкнута у коконі горя.
Перший рік був надзвичайно важким. В двадцять три Соломія стала для батька й донькою, і доглядальницею, і психологом. Варила борщ, який він не їв, прала його сорочки, які він не одягав, і говорила, говорила, говорила намагаючись витягти його з тієї прірви, у яку він впав.
Але батько мовчав. Іноді щось бурмотів у відповідь. Його сухі фрази неначе удари по руках: не чіпай, не лізь, не торкайся!
Поступово між ними виросла непроглядна, сіра, глуха стіна
***
Минали роки. Вони жили поруч, але кожен в своєму світі.
Вранці зустрічалися на кухні перекидалися парою слів. Повертаючись ввечері, знову перетинались на кухні й розходилися по кімнатах. Діалогів майже не було. Жодного справжнього спілкування.
Соломія перестала опікати батька. Він за це, мовчки, був радий. Кожен потроху звикав до нової реальності.
Без дружини Без мами
***
Через деякий час батько почав оживати.
Посміхався сусідці пані Ганні, котра часто приносила домашні пиріжки. Періодично виїжджав із давнім другом на рибалку. Витягнув із шафи ноутбук і передивлявся свої улюблені радянські фільми.
Соломія вже не бачила у його згорбленій постаті відчаю й вирішила, що найстрашніше вже позаду. Вона навіть наважилася поїхати на все літо працювати до санаторію у Трускавці таку пропозицію не кожного дня отримуєш.
Повернувшись із Трускавця, Соломія одразу відчула щось змінилося.
***
Батько оголосив, що збирається одружитися.
Він сказав це впевнено, щойно вона переступила поріг квартири на Личаківці. Байдужий, рівний голос. Склалося враження, що рішення вже прийнято й переглядати ніхто не буде.
Вони пройшли на кухню. Батько сів навпроти.
Я познайомився з жінкою, повідомив він і навіть невимушено посміхнувся. Її звати Марина. Ми зібралися розписатися.
Соломія відчула, як її охоплює холод. Не тому, що він когось знайшов. Ні, вона навіть була б щаслива, якби його посмішка стала щиро радісною. Просто в голові майнула тривожна думка: «Квартира!»
Їхня квартира! В якій вона виросла! Де досі у кутку стоїть мамина швейна машинка, а в серванті зберігається її улюблена чашка! А не оця, чужа, яку залишила на столі якась стороння жінка
Соломія глянула на чашку з явним неприйняттям.
Тату нарешті сказала вона, з труднощами добираючи слова. Тобі не здається, що це занадто поспішно? Ти Марину добре знаєш? І де плануєте жити? Сподіваюся, не тут? Адже це й мамина квартира
Батько повільно підняв на неї очі. В погляді лише втому і холодне розчарування.
Ось як, тихо мовив він. Почалося Швидко ж ти. А я ще живий Спішиш ділити те, чого ще й втратити не встиг.
Я нічого не ділю! Я просто хочу ясності, спалахнула Соломія. Це ж логічно! У тебе зявиться нова сімя, а я що мені робити, якщо щось трапиться?
Ось тоді й думатимеш, що робити, буркнув батько й вийшов у свою кімнату.
***
Марину він привів за кілька днів. Висока, струнка жінка з мудрими очима виявилася надзвичайно ввічливою.
Соломійко, розумію ваші почуття, говорила вона м’яко. Повірте, не зазіхаю ні на що. У мене своя квартира, своє життя. Просто люблю вашого тата.
Марина старалася бути привітною, але від її розпитувань ворушилося щось у душі.
А дача у вас далеко? з наївним цікавістю допитувалася Марина. А ця квартира давно у вас? “Сталінки” у Львові, кажуть, дуже цінуються.
До того ж Марина наполягала: обговорювати спадщину зарано, це ранить батька, змушує його почуватися непотрібним.
Після візиту Соломія лише впевнилась у своїх підозрах: ця жінка хитра й розрахункова. Відносини з батьком зовсім зіпсувалися. Соломія бачила у ньому старого, осліпленого коханням, готового віддати все першій зустрічній. А він, певно, бачив у ній недовірливу доньку, якій байдужі його почуття.
Будь-яка розмова перетворювалася на сварку. Батько відстоював своє право на особисте життя. Соломія наполягала, що має право на стабільне майбутнє. Вони ранили одне одного, не розуміючи, що завдають болю насамперед собі.
***
Зрештою, Соломія не витримала й запропонувала піти до нотаріуса, щоб остаточно врегулювати питання спадку.
Батько довго опирався. Але зрештою, зітхнувши, погодився.
Нехай буде по-твоєму, мовив він із сумною посмішкою.
Усю дорогу до нотаріальної контори мовчали. Соломія стискала в руках сумочку, готуючись до бою
В офісі було тихо. Батько сів осторонь, поклавши руки на коліна. Обличчя камяне.
Нотаріус сувора жінка з коротким посивілим волоссям відкрила папку.
Отже, ми зібралися, щоб почала вона діловим тоном.
Хвилину, перебив її батько. Його голос був спокійним, але твердим. Я маю іншу справу.
Він простягнув їй документ.
Ось.
Нотаріус одягла окуляри, пробіглася очима по паперах і перепитала:
Ви впевнені? Це ж договір дарування. Ви віддаєте всю свою нерухомість доньці? Безкоштовно?
У Соломії перехопило подих. Що? Він віддає їй все? Просто так? Чи це пастка, щоб потім дорікнути їй у користолюбстві?
Соломія задивилася у батькові очі, шукаючи в них підступ.
Але в його погляді було лише безкінечне розчарування і жалість. Жалість до неї. До Соломії.
Ось, тихо мовив він, підвівся й поклав перед нею підписаний документ. Забери. Все, чого так хотіла. Квартира. Дача. Все. Можеш не хвилюватися, що я, старий дурень, проміняю твою нерухомість на якесь там щастя.
І слово «щастя» він вимовив такою гіркотою, що у Соломії пройняло холодом все тіло.
Тату я ж… не хотіла… прошепотіла вона крізь сльози.
Не хотіла? гірко посміхнувся він. Та посмішка була страшнішою за крик. За ці пів року ти не поцікавилась моїм здоровям, не спитала, чи мені не холодно, чи не потрібне мені щось. Усі розмови лише про документи, лише про метри. Ти не бачила в мені батька. Я тягар, що заважає тобі отримати свою власність. Думала, я не помічав?
Він зробив крок до дверей, озирнувся:
Мріяла про цю клітку? Отримуй. Вона твоя.
Батько пішов. Соломія залишилась сидіти, міцно стискаючи в руках холодний аркуш паперу. Вона перемогла! Отримала все! І раптом усвідомила, що програла
***
Минуло багато років.
Батько й досі живе з Мариною. Соломія іноді бачить їх у львівських кавярнях або в парку завжди разом, завжди тримаються за руки. Батько постарів, але при Марині його очі світяться радістю.
Соломія живе одна.
У трикімнатній квартирі на Личаківці, зі свіжим ремонтом і новими меблями.
На вихідних поїздки на дачу там теж все ідеально.
Але щастя десь загубилося
Соломія розуміє: батько віддав їй квартиру не гнівом і не образою. Він просто віддав те, що вона сама вибрала: стіни замість людини, папери замість любові.
Проміняла власного батька на три кімнати і дачу. І це найстрашніша спадщина, яку він їй залишив.
