Мене звуть Таня. У мене є син від першого шлюбу, якого звуть Антон. Ми з чоловіком дуже довго очікували його народження й були безмежно щасливими.
На жаль, згодом мого чоловіка не стало, бо він потрапив в аварію. Лікарі намагалися його врятувати, але все було даремно, тоді ще мій маленький син не встиг запам’ятати свого батька. Через кілька років й познайомилась з Юрою, який став моїм другим чоловіком. Це було весілля з любові й з великими надіями на те, що я знайшла хорошого батька для мого сина й опору для себе. Юра мені здавався добрим, люблячим, турботливим та вірним й нічого не натякало на щось погане.
Початок нашого родинного життя я згадую з посмішкою. Саме тоді я щиро раділа, що не помилилась у ньому. Вони з сином багато гуляли, разом відвідували спортивні секції й він вчив його, як повинен поводитися справжній чоловік.
Згодом, в Антона з’явилась маленька сестричка Аня, яка повністю перевернула наше життя. Я думала, що її народження тільки зміцнить наші стосунки, але Юра дуже змінився, інколи він був наскільки не свій, що я могла б подумати, що його підмінили.Я думала, що я десь помилилась і намагалась загладити свою «провину», але все було даремно. Це ж робив і мій син.
Щиру причину того, що відбувається я змогла довідатися, коли ми святкували перше день народження доньки, тоді він заявив, що обожнює свою рідну донечку і єдину дитину. Всі навколо помітили, як пробігла тінь обличчям Антона й, намагаючись збадьорити його, моя сестра промовила: «Тобто єдиного? А як же Антон? Ти ж став його татом!».
Він суворо поглянув на неї й відповів: «Коли йому стукне 18 років, він буде повинен покинути мій дім!».
Всі гості посміялися із ситуації, думаючи, що чоловік занадто багато випив й жартує, а я вже все зрозуміла. Я не мала більше сил це терпіти. Покинула святковий стіл і пішла у нашу спальну кімнату збирати речі. За мною влетіла мама Юри.
– Доню, ну чого ти? Не гарячкуй. Він же п’яний, напився от і меле тепер якісь нісенітниці. Впевнена, що він про таке ніколи й не думав!
– Ні, це ви не розумієте. Він на це й раніше натякав, а я дурна не розуміла!
– І де ж ти жити з двома дітьми будеш? Де гроші візьмеш?
– А ви за мене не хвилюйтесь, точно не пропаду. У мене є квартира, що від бабусі дісталися, Так я її в оренду здавала, а гроші відкладала дітям на майбутнє, то поки на них поживу.
Я поїхала у нашу з першим чоловіком квартиру. Її ніхто не продавав, бо вирішили, що вона дістанеться Антону. Я давно думала так вчинити, але ніяк наважитися не могла, бо не хотіла дітей без батька залишати, але тут уже й не було про що говорити. Я викликала таксі, зібрала речі дітей і ми поїхали.
Минув тиждень, а ми з чоловіком ще не розмовляли. Як жити далі, я поки не знаю, але впевнена, що ні одному чоловікові не дам права ображати своїх дітей!
