У вересні Вадим збирався із колегами святкувати 5 річницю існування їхньої фірми. Усі зібралися ввечері після роботи на корпоративну вечірку у місцевому барі. Спершу говорили про справи, а потім всі почалися потроху розслаблятися, алкоголь вдарив в голову. Світлана, бухгалтер, запропонувала пограти в цікаву гру для дорослих «Правда чи виклик». Ніхто не відмовився. Коли черга дійшла до Вадима, його за столом не було. Павло, його товариш, почав гукати друга. За мить Вадим повернувся з телефоном в руках. «Дружина телефонувала. Заздрощі беруть, що я відпочиваю без неї» – весело пояснив свою відсутність чоловік, а потім потягнув картку з сектору «правда»
«Чи влаштовують вас інтимні стосунки з другою половинкою?» – так звучало запитання для нього.
-Мене не може влаштовувати те, чого немає. У дружини або голова болить, або погода не відповідна, або ще якась маячня» – поскаржився на свою жінку Вадим. Усі працівники залилися сміхом. Усі, за винятком Світлани. Вона серйозно обвела поглядом колег, а потім видала:
– А коли ти, Вадимчику, востаннє водив дружину на побачення? Чи дарував квіти просто так? А може ти кожного вечора замість неї стоїш біля плити, миєш посуд, допомагаєш дітям з уроками? Знаю, ти втрачений час компенсуєш дорогими подарунками, правда?
Вадим зніяковів і не знав, що відповісти, та й колеги уже не сміялися. Веселощі кудись пропали. А Світлана не припиняла:
-Так я і думала. Тепер, думаю, ти не будеш скаржитися на жінку і висміювати її перед чужими людьми. В першу чергу подумай над своєю поведінкою!
Розлючена Світлана встала з-за столу і покинула вечірку. Їй було неприємно більше знаходитися поряд із цими людьми. Вадим продовжувати вечір теж не хотів.
Коли повернувся додому, діти уже спали, а дружина чекала на кухні із вечерею. Вадим посмакував смачною їжею, а потім, здивувавши дружину, став мити посуд. Нічого не сказавши, провів Марину до спальні й вклав спати, на ніч поцілувавши.
Вранці голова сім’ї прокинувся найперший. Наготував дружині та доньці смачних млинців, а потім побіг до магазину з квітами. Коли дівчатка прокинулися на них чекав сюрприз.
-Тату, сьогодні 8 Березня? – не зрозумівши запитала доня.
-Ні, моє сонечко, це моя подяка вам за те, що ви є.
Після цих слів Вадим обійняв своїх дівчаток та пообіцяв більше проводити з ними часу й допомагати в усьому.
