Мені було 17, коли я вперше побачила Олексія. Гарний собою, розумний та веселий. Він був головою нашого студентського комітету. Одногрупники його любили та поважали, дівчата таємно кохали та просто мріяли, щоб він звернув на них увагу. Серед цих дівчат була і я. Правда, здавалося, що Олексія не цікавить нічого, окрім навчання.
Ми часто перетиналися. Бувало робили спільні проєкти, готували один одного до конкурсів та олімпіад. Словом, ми подружилися, але нічого більшого між нами не було. Мені вистачало й цього. Поки всі довкола заводили романтичні стосунки й зустрічалися, я слідкувала за своєю мрією.
Після випускного наші шляхи розійшлися. Олексій продовжив навчання. Я пішла працювати. Мене залишили в університеті. Спершу у якості лаборанта. Згодом я закінчила магістратуру й почала викладати в університеті. Була вимогливою та справедливою. Усім студентам йшла на зустріч й допомагала. Ніхто ніколи не говорив про мене нічого поганого.
Десь в той період зустріла Тимура. Чоловік працював айтишником. Врятував мій ноутбук від неминучої погибелі. Ми почали спілкуватися, згодом й зустрічатися. Через рік вийшла заміж й переїхала жити до чоловіка. До цього винаймала квартиру.
Скажу вам чесно, своє серце ще у студентські роки я віддала Льоші. Свого чоловіка не любила, просто між нами було розуміння та повага. Ми спокійно розв’язували усі питання, що стосувалися побуту, фінансів, вихідних. Мали спільних друзів та знайомих. Весело проводили час. З дітьми не поспішали. У мене не було на той час бажання стати мамою.
Одного разу на робочому семінарі я зустрілася з Олексієм. Він зовсім не змінився. Правда, став ще красивішим і якось помужнів. Чоловік упізнав мене. Весь вечір ми провели разом. Багато розмовляли, розповідали про себе, про те, як склалося наше життя.
Олексій був одруженим та скоро мав стати батьком. Я привітала давнього друга з цієї радісною подією. В самої ж серце боляче стискалося від болю. Я розуміла, що почуття не минули. Попри те, що ми не бачилися стільки років, я досі кохала свого студентського товариша.
Додому я повернулася з чітким наміром стати мамою. Повідомила про своє рішення чоловіка – він тільки зрадів. Спершу не виходило. Цілий рік ми не могли зачати. Нарешті я отримала новину, якої так довго чекала: я вагітна. Через 9 місяців у нас з Тимуром народилася донечка Ангеліна. Батьківство – це найкраща пора будь-якого подружжя. Народження дитини зміцнило наші стосунки. Я почала дивитися на Тимура з іншої сторони.
На якусь мить мені навіть здалося, що з часом я зможу покохати свого чоловіка.
Мої наміри розвіялися одного прекрасного дня. Тимур був у ванній кімнаті. Його телефон не затихав від постійних дзвінків. Не витримавши, я взяла слухавку й почула як якась жіночка солодким голоском прошепотіла: «Котику, ти ще довго? Твоя киця хоче ласки». Виходить, що чоловік мені зраджував.
Інша б на моєму місці влаштувала скандал або почала плакати й з’ясовувати стосунки. Мені було байдуже. Без зайвих перебільшень я навіть зраділа, що так сталося. Більше не потрібно грати роль зразкової дружини. Якщо бути чесною я теж обманювала свого чоловіка, коли вийшла за нього заміж без кохання.
Коли Тимур вийшов з кімнати й перевірив телефон, одразу вигадав історію про важливу зустріч й пішов до своєї коханки. Я тим часом вирішила знайти хорошого адвоката. Мене хвилювало квартирне питання. Житло належить Тимуру, він придбав його ще до весілля. Та я не хочу, щоб моя дитина залишилася ні з чим, а якась дамочка сумнівної поведінки отримала все готове.
В інтернеті знайшла форум на якому всі учасники рекомендували одну й ту ж людину. Знайшла адресу й помчала в офіс. Дорогою домовилася про зустріч. Голос видався мені знайомим, але тоді я не звернула на це увагу.
Уже коли була на місці побачила, що офіс належав Олексію. Це він був тим самим відомим адвокатом, якого всі рекомендували. Розповіла давньому знайомому про свою ситуацію. Як людина, він мені поспівчував, а як спеціаліст пояснив, що нам буде непросто. Та обіцяв зробити усе можливе, щоб моя дитина мала дах над головою.
Суд тривав декілька місяців. З будівлі ми виходили переможцями. Олексій домігся, щоб Тимур залишив дитині половину квартири. З колишнім чоловіком ми домовилися про розмін. Його трикімнатну розміняли на дві однокімнатні. Ми з донькою мали де жити. Олексій свого слова дотримався.
Своє спілкування ми не припинили. Чоловік розповів про свою нещасливу долю. Його дружина загинула під час пологів. Дитину врятувати не вдалося. Відтоді він сам й боїться починати нові стосунки. Зараз ми зустрічаємося. Ангеліна обожнює Льошу, а він її. Ми щасливі.
