Коли ми зустрічалися з Вікторією, вона видалася мені милою дівчиною. Не можу сказати про неї нічого поганого. Після весілля все повернулося в іншу сторону. Віднині я не бачив тієї спокійної врівноваженої дівчини. Вікторія заявила, що працювати більше не збирається. Адже я гарно заробляю і нам вистачить моїх грошей. Я не проти, але чому повинен вранці вставати готувати сніданок, коли дружина вдома? А виходить, що я, як і раніше підіймаюся, щоб зготувати собі яєчню та зварити горнятко кави.
Вікторія в цей час солодко спить. Після весілля думав що то мине. Адже вдома, що робить? Прибираємо удвох у вихідні дні. Готую собі сам, тільки вечерю Вікторія готує, і то щось простеньке. А щоб котлету посмажити, чи борщ зварити, говорить, що не вміє. А нащо тоді інтернет? Там всього навчають.
Коли в нас народився синок, дружина заявила, що потрібно найняти няню, вона не встигає, адже син у нас неспокійний. Я можливо і погодився б, але знаючи лінь дружини, сказав, що для няні в мене не вистачить зарплати. Тому або няня, а дружина йде на роботу, або сама виховує сина. Вікторія погодилася на другий варіант. Андрійко ріс кмітливим непосидючим хлопчиком. Тому коли йому виповнилося два роки, дружина почала говорити, що потрібно йому ходити в дитячий садок.
Я не проти, але що робитиме Вікторія? Знову спатиме весь день, а увечері говоритиме, що не встигає приготувати вечерю? Я вже жалію, що погодився тоді, щоб вона була домогосподаркою. Від неї немає ніякої користі. Вирішив поговорити з нею. Адже мені набридло самому готувати сніданки. Та розмова не вдалася. На мою пропозицію влаштуватися на роботу Вікторія відповіла, що знайдеться такий чоловік, який не докорятиме їй і не випихатиме на роботу. До того ж сина забере з собою.
Ми живемо з нею п’ять років. Та це вперше почув таку відповідь. Відтоді сумніви не покидають мене, чи потрібна мені така дружина? Але ж син. Я його сильно люблю і не уявляю життя без нього. Як мені далі бути? Чи порадить мені хтось вихід із положення в якому я знаходжуся.
