Звуть мене Таня, мені 23 роки. Зараз я проживаю в квартирі, що дісталась у спадок від тітки. Довгий час в сусідній квартирі ніхто не жив. А нещодавно я дізналась, що квартиру купив якийсь юнак. І з того дня спокійне життя закінчилося. Самі розумієте, студент, постійні гулянки, шумні компанії, музика. Чесно, то я навіть вечорами з квартири не виходила. Мало які там хлопці до нього ходять. Зараз дурнів вистачає.
Нещодавно я затрималась на роботі і поверталась трохи пізніше звичайного. Страшенно втомлена, мріяла лише про одне – прийняти душ і звалитися на ліжко. А от мій сусід не думав, що я маю право на відпочинок. Він знову влаштував якусь шалену вечірку. Коли я встромила ключ в замок своєї квартири, то із сусідньої вийшло якісь два незнайомі хлопці. Обоє ледве на ногах стояли і відразу ж помітили мене, почали чіплятися.
Я почала голосити на весь під’їзд, на очах з’явились сльози. Із ліфта вийшло ще двоє хлопців, які прекрасно чули мій крик. Та, напевно, не хотіли проблем на свою голову і мовчки пішли додому. Я відбивалась із останніх сил. Та їх двоє і вони величезні, а я одна і тендітна. В якийсь момент я навіть зірвала голос від крику.
Та, на щастя, на горизонті з’явився якийсь дідусь. Він дістав гранату і вийняв звідти запобіжник. Не встиг він кинути її, як хлопців ніби вітром знесло. А граната виявилась муляжем. Моїй вдячності не було меж.
Адже я на прикладі побачила, що дуже мало є людей, які голові прийти незнайомцеві на допомогу. Кожен переживає лише за себе. І нікому не потрібно зайвих проблем. І насправді це просто жахливо. Невже 70-річний дідусь сміливіший за 20-річних хлопців? Ні, звичайно. Просто дідусь ще з того покоління, яке має золоту душу. З тих, хто небайдужий до чужого горя. І я не втомлюсь дякувати цій людині. Адже якби не він, я боюсь навіть уявити, що було б. А він – справжній чоловік, не зважаючи на вік.
