Коли весільний кортеж під’їхав до загсу, з нього вийшов середніх років чоловік. Він подав руку нареченій. Вікторія появилася з заплаканими очима.

Петро з Вікторією зустрічалися зі школи. Спочатку він носив їй портфель. Потім дружба, а в старших класах Петро зізнався Вікторії, що кохає її. Після закінчення школи вони разом вирішити вступати в інститут. Так вийшло, що Вікторія поступила, а Петро не пройшов по конкурсу. Залишалася платна форма навчання. Але в батьків не було таких коштів. Тому з інститутом прийшлося розпрощатися. Петро вернувся додому, Вікторія залишилася вчитися.

Наразі зустрічалися набагато рідше, ніж хотілося. Петро знайшов роботу за місцем проживання. На вихідні йшов зустрічати кохану з автобуса. Спочатку Вікторія приїжджала раз на тиждень, потім через тиждень. Надалі ще рідше. В місті вона знайшла роботу увечері. Тому часу залишається все менше на відвідини домівки, а також коханого Петра. Але телефонували одне одному кожного дня.

Минуло три роки. Петро чекав кохану, коли закінчить навчання. Багато працював, відкладав кошти на весілля. Назбирав доволі не малу суму. Зустрічалися наразі один раз на три місяці. Петро їздив до коханої. Вікторія вся в навчанні та в роботі. Тому раділа, коли її Петро з’являвся на вихідних. Добре проводили час. Мріяли, як житимуть разом. Сперечалися, де краще залишитися жити. Адже Петро мріяв залишитися в рідному місті, Вікторія там, де навчається.

Одного разу дівчина не вийшла на зв’язок із чоловіком. Це вперше, коли не перетелефонувала. Петро пішов запитати в батьків Вікторії. Її мама відводячи очі в сторону щось говорила про зміну номера телефону. Але новий навідріз відмовилася давати. Не дізнавшись нічого, хлопець хвилювався. Наступного дня, не діждавшись вихідних, поїхав у місто до Вікторії. В гуртожитку йому повідомили, що дівчина виїхала. Куди? Не знають.

Повернувся додому ні з чим. Сумував дуже. Його мама в магазині почула, що Вікторію хочуть видати заміж проти її волі за багача. З яким познайомилися батьки на курорті, коли відпочивали. Дівчина проти, але її сховали до весілля. Вдома немає. Куди відправили, невідомо. Петро слухав і не йняв віри, що в наш час таке діється. Але його розпитування ні до чого не привели. Вікторію сховали добре, не признаються де. Про день весілля дізнався випадково. Кума батьків Вікторії зі зловтішністю усміхалася, мов украли в тебе наречену. Сьогодні стане дружиною, але не його. Петро запитав де весілля. Жінка зрозуміла, що ляпнула лишнє. Тому намагалася втекти, дарма. Чоловік так скрутив їй руку, що вона відразу розповіла де і в який час будуть одружуватися. Далі Петро не слухав її мову. Він телефонував приятелю, просив допомогти.

Коли весільний кортеж під’їхав до загсу, з нього вийшов середніх років чоловік. Він подав руку нареченій. Вікторія появилася з заплаканими очима. Коли Петро побачив свою кохану, не впізнав. Такою змарнілою була дівчина. Він підійшов, відштовхнув того чоловіка, вхопив дівчину за руку і вони побігли до машини. Поки наречений і гості оговталися, їх уже не було. Не появилися Петро і Вікторія і вдома. Довго їх шукали, але марно.

Лише через декілька років хтось зі знайомих бачив їх щасливих в іншому місті. Йшли по парку, спереду котили візочок.

Оцініть статтю
Дюшес
Коли весільний кортеж під’їхав до загсу, з нього вийшов середніх років чоловік. Він подав руку нареченій. Вікторія появилася з заплаканими очима.