Сьогодні річниця нашого весілля. Прийшов раніше, по дорозі додому купив букет троянд. Прибрав у квартирі, приготував святкову вечерю, чекаю кохану дружину. Дзвінок у двері продзвенів раніше, ніж коли Наташа прийде з роботи. Відкрив двері, на порозі стояла теща Валентина Петрівна. Я не чекав її сьогодні. До нас вона приходить у вихідні дні.
– Добрий день, зятьок, привіталась вона. Вирішила подивитись, як зустрічаєш дружину у святковий день.
І пішла по квартирі, оглядаючи всі закутки.
Валентина Петрівна не любила мене з першого дня. Постійні спроби показати наскільки я нікчемний, доводять мене до роздратування. Ось і сьогодні, ходить, видивляється, до чого причепитися. Запросив її попити кави. Коли сіли за стіл, почала навчати, як поводитися з дочкою. Я терпів, було бажання виставити за двері. Нарешті встала Валентина Петрівна, і пішла до дверей. Я зітхнув полегшено.
Залишившись один, ледве вгамував роздратування, адже Наташа дома буде через декілька хвилин. Знову дзвінок у двері, навшпиньки підійшов до дверей, заглянув у вічко. З другої сторони дверей знову стояла теща. Відкривши двері, я став в проході, затуляючи вхід, і запитав, що їй треба? Валентина Петрівна не чекала, що я можу зневажливо говорити з нею. Ловила ротом повітря, не вимовила й слова. Поки вона розгубилася, закрив двері. Довго стукала у двері, але я не відкривав. Зателефонував їй, і сказав, щоб ішла додому.
Я розумію, що поступив негарно, але з такими людьми по доброму не виходить. П’ять років ми живемо з Наташею і весь час Валентина Петрівна показує, яка в неї дочка гарна, і який я непутящий. З дружиною ми розмовляли на тему її мами. Вона мене розуміє, і сама скільки раз говорила їй, щоб не лізла в наші відносини. Але ж ні, потрібно обов’язково зіпсувати настрій.
Кохана прийшла вчасно, ми добре провели час разом. Я не став говорити сьогодні про її маму, скажу завтра. Наступний день була субота, ми вирішили в цей день повалятися в ліжку, потім підемо на прогулянку. У вісім годин ранку задзвенів дзвінок. Коли відкрив двері, там знову стояла Валентина Петрівна. На цей раз вона відсторонила мене рукою, і забігла у квартиру. Почала кричати, розмахувати руками, жалітися Наташі, як я посмів виставити її за двері. Адже квартира її, і з цієї хвилини вона житиме тут. Я спокійно повернувся і сказав, що квартира моя, документи оформлені на мене, тим паче що подарувала квартиру мені мама. Тому Валентина Петрівна повинна піти у свою квартиру, і там кричати скільки захоче.
Наташа підтримала мене, сказала мамі, що ми самі вирішуватимемо, як жити й що робити. Теща не очікувала, що дочка буде проти неї, вискочила від нас. На протязі півроку вона спілкується тільки з Наташею через телефон, мене не чіпає.
