Я дуже люблю зиму. Цього року було особливо сніжно, а в нашому дворі найкраща на цілий район гірка. От ми з друзями й зібралися на неї, каталися там цілий день, я аж спотів, щоб трішки охолодитися, розстебнув куртку, а ввечері мені стало зле, піднялася велика температура. Мама лікувала мене як могла, а наступного ранку побігла на роботу, зі мною залишилася старша сестра Надія яка тоді навчалася в університеті. Я не хотів пити сироп, він мені не подобався, сестра не примушувала та потім побігла на заняття. У неї було лише дві пари сьогодні, але вона відпросилася раніше, бо переживала за мій стан.
Ввечері мені стало ще гірше та мамі довелося викликати швидку допомогу та їхати зі мною до лікарні.
Батько з нами не живе, він пішов від нас, коли я ще був маленьким, мама доглядає нас сама, сестра допомагає чим може. На лікарняний мама не може піти, її просто не відпустять.
Мене поклали до лікарні та мама з Надією по черзі зі мною сиділи: вдень зі мною дула Надія, а вночі – мама. Лікарняна їжа була геть недобра та сестра приносила мені суп у банках та гарнір з судочках.
Одного разу Надія прийшла до мене дуже схвильована, я запитав що сталося. Сестра сказала, що вона ледь не загубила пакет з їжею. Коли вона роздягалася в гардеробі, то поставила пакет з їжею біля лавки, а коли озирнулася, його не було. Повз неї пройшов один молодий чоловік з таким же пакетом, який був у неї, Надія наздогнала його та забрала пакет, коли вона заглянула всередину, то зрозуміла, що там лежать не її речі. Наш пакет стояв в іншому місці неподалік від лавки, хтось його переставив для того, щоб йому було зручніше одягатися.
Потім в палату зайшов мій новий лікар та Надія аж почервоніла. З’ясувалося, що це той самий молодий чоловік, якого сестра прийняла за крадія нашого пакета. Вона попросила пробачення у молодого чоловіка, а він натомість запросив її на каву. Так Надія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
