Весілля Олексій і Ольга святкували з розмахом. Гості кричали гірко, бажали багато діток і щастя їхній сім’ї. Батьки чоловіка подарували великий, просторий будинок. А самі переїхали жити у квартиру. Так молоді стали власниками великого будинку. Як бажали на весіллі, так сталося і в них. За десять років спільного життя, вони мали п’ятеро дітей. У великому будинку місця вистачає всім.
Хлопчики, Андрійко, Вова і Саша жили в одній кімнаті. А Віка і Соня в другій. Найменша Соня, їй виповнилося півтора року. Тато багато працював, щоб забезпечувати свою велику родину. Мама, щаслива від свого великого сімейства невпинно щось готувала, прибирала, прала. На подвір’ї влітку в них краса. Квіти всюди. Мама любила, коли навколо все квітне, приносить радість і задоволення від такого цвітіння.
Жили вони не багато. Дітей вдягали не часто, в школу, та в дитячий садок купували новий одяг. Але то не важливо. А важливо те, що коли вся сім’я збирається за великим круглим столом, всім весело, тато так і сипле жартами. Здавалося, що так буде завжди, і ніхто навіть і гадки не мав, яке горе наближається на їхню дружну родину. Одного разу увечері, тато не прийшов додому. Чекали довго. Мама стала нервуватися. Коли відкрилася хвіртка, мама зовсім зблідла.
У дверях стояли друзі Олексія, з якими він працював. Вони повідомили, що тато більше немає. Сказав, що йому погано, присів і більше не встав, не дихав. Для родини настали тяжкі часи. Десятирічний Андрійко намагався допомагати мамі. Всі діти якось враз подорослішали. Навіть найменша Соня, якій нещодавно виповнилося три роки, тихо поводилася. Правда, інколи гукала тата. Тоді мама знову плакала в голос, чим ще більше засмучувала діток.
Через місяць Ольга пішла працювати. Адже грошей не було. А те, що принесли їй із заробітку Олексія, то вони швидко скінчилися. Працювала в дитячому садочку вихователем. Дістала свій диплом. Думала, що ніколи не знадобиться, але. Гроші зовсім малі. На її велику сім’ю не вистачає. Намагалася додатково знайти ще одну роботу, але не потягла. Втрата чоловіка підірвала її здоров’я. Тому залишила ту ідею про другу роботу.
Минув рік, після того, як не стало тата. Одного разу Ольга привела чоловіка Івана, і сказала дітям, що він житиме з ними. Старші діти намагалися вговорити маму, що їм ніхто не потрібен. Що вони допомагатимуть їй, як і цей рік, лише щоб жити без чужого дяді. Тим більше, що вони його знають. Дядько Іван добре випиває. Але Ольга не послухала їх. Від тих пір все змінилося. Діти весь вечір сиділи в кімнаті, коли дядько Іван приходив додому.
Він завів свої порядки, де слідувало, що діти не повинні плутатися під ногами. І чому для них дві кімнати. Віднині всі житимуть в одній. А решта кімнат вільна, щоб можна було самому відпочивати де здумається. Ольга слухала його. Від тих пір, як Іван появився в їхньому житті, мама змінилася. Більше не опікується своїми дітками, випиває разом із дядьком Іваном. Таке життя не стало непомічене. З роботи її звільнили. Прийшли зі служби опіки й попередили, що наступного разу відберуть дітей.
Але мама не змінилася. Через деякий час всі п’ятеро вже жили в дитячому будинку. Там і зростали. Іноді приїжджали до мами, коли підросли, але бачили, яка там розруха, не вірили, що то їхній будинок. Ольга помінялася. Крім випити з Іваном, більше нічого не інтересує. На дітей дивилася чужими холодними очима. Час лине швидко. Ось уже найменша Соня залишає дитячий будинок. Вона поїде до Андрійка. Він обіцяв влаштувати її на роботу, потім заочно поступить навчатися.
Життя розкидало дітей по країні. Всі знайшли свій шлях у житті, ось тільки маму не повернути. Вона й не згадує, що десь у неї є діти, які страждають від того, що її немає поруч. Зовсім скоро не стало дядька Івана. Володя випадково дізнався від знайомих. Знову діти намагалися лікувати маму, але вона втекла з лікарні. А одного разу взимку знайшли її замерзлу в снігу. А могла жити краще, не захотіла.
