Ми з чоловіком виховуємо доньку. Кіра у нас відмінниця, гарно навчається, бере участь у спортивних змаганнях, головую в шкільному комітеті та користується неабиякою популярністю серед однолітків. Її ставлять у приклад вчителі, на неї рівняються однокласники й бабусі із нашого під’їзду постійно повторюють, яка вона у нас молодчинка, то пакети допоможе віднести, то в аптеку сходить й завжди вітається. Золото, а не дитина!
Мені, як матері, було приємно все це чути та розуміти, що ми правильно виховуємо свою дитину. Одначе я навіть уявити не могла на яку хибну стежку стане Кіра, коли вступить до університету.
Заклад та факультет вона обирала самостійно. Ми з чоловіком у це не втручалися, адже обоє дотримувалися принципу, що робота повинна приносити задоволення, а кому, як не Кірі краще всіх розуміти, що робить її щасливою. Дочка захотіла вивчати менеджмент. Вступила на державну форму й навіть отримувала стипендію.
Бідолашна дівчинка так старанно навчалася, що поверталася додому пізньої ночі. Коли я запитувала, чому так довго, вона й розповідала, що то в бібліотеці була, то з подругою над проєктом працювали, то додаткову пару поставили. У наш час такого не було, та що порівнювати, зараз все інакше.
Я зрозуміла, що Кіра мене обманює, коли прибиралася у її кімнаті. Зазвичай дочка сама підтримує чистоту та порядок. Проте через свою зайнятість не мала часу на прибирання. Мені ж не важко. Коли я складала речі у шафі, то знайшла багато одягу, який ми їй не купували. Я розумію, що Кіра могла сама собі щось купити зі стипендії, але етикетки з брендованими марками підказали, що такі речі точно не по кишені студентці. Щоб пересвідчитися у своїх побоюваннях, стала нишпорити по всій кімнаті. Золоті прикраси, гроші в іноземній валюті, айфон останньої моделі – я зовсім не знаю своєї дитини та життям яким вона живе.
Коли ввечері повернулася Кіра, я розклала перед нею усі свої знахідки й запитала, що відбувається. Вона без зайвого сорому розповіла, що влаштувалася на роботу й листується з іноземцями за гроші. Усі ці подарунки чоловіки роблять їй з власної ініціативи. У мене аж млість вдарила. Я попросила її показати ці листування, але Кіра розсердилася й звинуватила мене в тому, що я втручаюся в її особисте життя. Ми посварилися, уже кілька днів не розмовляємо. Коли дочка пішла на лекції я знову проникла у її кімнату. На ноутбуці та планшеті стояли паролі, а тих речей, що я знайшла, ніде не було.
Потрібно розповісти про все чоловікові, але я боюся, що після цього назавжди втрачу зв’язок зі своєю дитиною. Й що мені робити?
