Я виросла у звичайній середньостатистичній сім’ї. В дитинстві бувало всякого. Самі знаєте, яке виховання в СРСР. То похвалять, то на гречку поставлять.
Та все було ще більш-менш нормально, поки у мене не народилась молодша сестра. Дарина з’явилась на світ, коли батьки були вже більш свідомими. Всю свою турботу, любов, увагу вони віддавали Даші. Я ж фактично відокремилась від сім’ї. Через це все хотілося швидше втекти з дому і розпочати самостійне життя.
Та якось так склалося, що у 17 років я дізналась про свою вагітність. Дитину чекала від хлопця з нашого села. Та коли вирішила про все йому розповісти, Ігор просто знищив мене своєю відповіддю:
– Та яка дитина? Я взагалі з тобою ніяких стосунків не маю. Можна сказати, що перший раз бачу.
До вечора я проридала у своїй кімнаті. Та все ж зрозуміла, що батькам розповісти доведеться. Як я й очікувала, у відповідь почула лише крики і докори:
– І в кого ж ти така пішла? Діти як діти, а це якийсь виродок. Мало того, що нас «спозорила», то ще й честь сестри заплямовуєш.
Вони хотіли, щоб я позбулась дитини, та вже надто пізно. Єдиним виходом було народжувати. А потім взагалі почалося найстрашніше: батьки Ігоря і мої домовилися про весілля. Сам же хлопець був категорично проти. Поки батьківство не доведене, то визнавати він його не збирається.
Весь цей час я була сама не своя. Без підтримки було дуже і дуже тяжко. Тож це вбивало мене ще більше. І до повного «щастя» якраз перед народженням дитини Ігор потрапив до в’язниці за хуліганство.
Самі можете уявити, яким «чудовим» тепер є моє життя.
