Нас з сестрою в батьків двоє. Марина молодша донька. Батьки завжди її балували, жаліли. Наче вона молодша, а я вже старша можу про себе подбати, а про неї ще потрібен догляд. Раніше я це сприймала як потрібне. Розуміла, що я старша і потрібно допомагати для молодшої. Але тепер розумію, що була не права. Оскільки батьки самі розпестили Марину. Я не розумію, як можна забрати в матері останні кошти. Вона на оборот повинна для неї допомагати, оскільки мама вже на пенсії, а пенсія мізерна. Тата не стало вже досить давно. Ми ще в університеті навчалися, він потрапив в автокатастрофу. Після цього мама намагалася тягнути нас двох. Старалася дати нам все, що потрібно. Мені завжди було жаль маму, я старалася їй допомагати всім і по господарству, і матеріально. А після того, як я вийшла заміж, стало менше часу, тому зараз не навідуюся так часто до неї, як раніше.
Зараз інші клопоти. Діти, чоловік, господарство, робота. Але з чоловіком ми завжди старалися навідатися і допомогти. Чоловік в мене досить хороша і добра людина. Власних батьків він не пам’ятає, оскільки його виховувала бабуся. Тому він тільки за радість старається допомогти для тещі. Ми завжди привозимо харчі з міста, даємо для мами грошей, щоб вона не відмовляла для себе. А то пенсії геть не вистачає. Мама в перший час відмовлялася, але потім змирилася. Типу подяка від доньки за те, що виростила мене. Марина ж приїжджала не так часто. Вона завжди жалілася, що в неї чоловік не так багато заробляє і в неї немає часу і вільних фінансів так часто їздити в село. Кожного разу коли ми навідувалися до матері разом, вона жалілася на свого чоловіка і на своє життя.
Мама дуже її жаліла, з собою надає всяких консервацій, овочів з городу. Упакує кілька сумок для бідної нещасної доньки. Ми раніше з чоловіком також її жаліли, іноді навіть матеріально допомагали. Але коли я дізналася, що Марина забирає практично останні кошти матері, тому що її чоловік погано заробляє, я просто озвіріла. Якщо ж твій чоловік так мало заробляє, тому чому ти досі з ним разом? Дітей в них немає. Марина як виявилося не може мати дітей. Я вирішила поговорити з сестрою і пояснити для неї, що так не правильно – обдирати власну похилу матір.
На вихідних я вирішила навідатися до сестри. Мене зустріли не досить привітно. «Марино, так не може продовжуватися, ти береш кошти які ми даємо для матері, щоб вона для себе не відмовляла в останньому. Вона ж на пенсії, а ти знаєш які вона кошти отримує. Якщо ти ще раз візьмеш в неї останнє, родини ти більше не побачиш!» – я встала і вийшла з квартири. Я розуміла, що з моєї сторони це досить грубо і можливо не потрібно було так розмовляти з сестрою, але я ж повинна якось для неї пояснити й донести, що вона не права.
На наступний раз коли ми з чоловіком приїхали в гості до матері, Марина вже встигла пожалітися на мене мамі. Мама була дуже зла і сказала, щоб я більше не говорила з Мариною, що для неї й так важко, що в мене життя влаштовано гарно, а в сестри не так. Тому я не маю права з нею так розмовляти. «Ти можеш мені не давати грошей, я тебе не прошу, але сестру не чіпай!» – мені було дуже гірко від слів матері, я ж для неї стараюся. Невже вона не розуміє, що Марина лише на жалість давить? Після тієї розмови я вирішила більше не давати грошей матері, лише привозити все необхідне і допомагати по господарству. Нехай тепер Марина бере пенсію матері, а не мої гроші.
