Після смерті батьків їхня нерухомість залишається дітям у спадок. Добре, якщо дитина єдина. Та коли спадкоємців двоє чи троє? Як поділити усе рухоме та нерухоме майно, щоб усі були задоволені?
Дуже часто трапляється так, що між рідними сестрами та братами розгортається справжня війна. І тоді вони перетворюються у ворогів. На сторону одного чи іншого стають інші родичі, які підтримують та нерідко підливають масло у вогонь. Після такого поділу родичі навіть спілкуватися перестають.
Я, як нотаріус з досвідом, можу з упевненістю сказати: більшість історій зі спадком найчастіше саме так і закінчуються. Родинні ланцюги швидко рвуться. Гроші у нашому світі, хоч і не все вирішують, та вирішують багато чого. Тому сваряться за кожен прибуток, що може стати їхнім, ніби стануть багатшими від цього. Часом вдаються до прокльонів та різних негативних вчинків.
Але буває і по-іншому. Розповім вам історію про одну сім’ю, яка звернулася до мене стосовно справи про спадок. Коли я дізнався, як вони вирішили розділити батьківську нерухомість, я був злегка шокований.
У Тараса Миколайовича та його дружини Олени Микитівни було аж четверо дітей: двоє синів та дві доньки. Сьогодні б таку сім’ю назвали б багатодітною, та тоді, в 60-70 роки, це було нормальним для родини.
Діти швидко виросли. Батьки їм дали усе, що змогли: виховували порядними та працьовитими, в люди вивели, вивчили кожного. Звичайно, були у цій родині і суперечки, і чвари, і образи, і непорозуміння, як у всіх сім’ях. Однак діти та батьки завжди підтримували один одного, збиралися разом за одним столом на всі свята.
Минали роки. Діти виросли. Тепер у кожного була своя сім’я. Вони почали жити окремо. У трьох дітей було по двоє діток, у молодшої доньки, було троє. Уявіть тільки собі: в пам’ятні дати за столом збиралася родина із 19 осіб! Це нікого не лякало. Навпаки, дідусь і бабуся дуже сподівалися, що дочекаються ще й правнуків. Але у них на той час був лише один – улюбленець Єгорка.
Ось так і жили у цій дружній та великій родині. Та минав час. Тарас Миколайович та Олена Микитівна постаріли дуже, хворіти почали сильно. Через декілька років у бабусі стався інфаркт і вона відійшла у вічність. Дідусь теж без бабусі довго не залишався – через десять місяців і його не стало.
Все це якось так швидко сталося, що діти довгий час опам’ятатися не могли. Про спадок і не говорив ніхто. Згадали про це аж на 40-й день. На поминках підняв цю тему хтось не з їхніх родичів. Тільки тоді брати і сестри зрозуміли, що проблему цю треба було вирішувати. Тільки як?
У них у всіх було своє житло. У кожного діти були. Як поділити трьохкімнатну квартиру на всіх?
Довго думали діти. Радилися один з одним, як краще вчинити. А потім знайшли вихід. Їхнє рішення шокувало усіх. Передусім мене, як нотаріуса. Я давно звик до суперечок і війни між родичами через спадок.
Та коли брати і сестри прийшли до мене, вони заявили, що відмовляються від спадку на користь молодшого брата. Пояснили так:
– У нас житло у всіх є. Квартиру продавати не хочеться. Це ж наше гніздо родове. Тому нехай там онуки живуть, кому потрібно буде. Ми уже теж немолоді (сестрі – 60, брату – 58, ще одній сестрі – 55). А молодшому брату виповнилося 48. Тож хай він і думає, як житлом розпорядитися потім.
Вся рідня абсолютно довіряла молодшому братові. Звичайно, є люди, які й без ворожнечі ділять спадок. Але щоб так – я у своїй практиці такого не зустрічав!
Мені цікаво, а як би батьки оцінили такий вчинок своїх дітей? Як ви вважаєте?
