Коли я підійшла до столу, свекруха дала ляпаса: «Для сина готувала, а ти з дітьми їж де хочеш!»
Соломія застебнула куртку молодшій донечці й перевірила, чи міцно завязані шнурки у старшого сина. За вікном машини миготіли голі гілки дерев, небо затяглося сірими хмарами, а дорога вела все далі від Києва. Василь сидів за кермом і насвистував якусь пісеньку, постукуючи пальцями по керму в такт мелодії з радіо.
Мамо, а в бабусі є гойдалки? запитав Денис, семирічний син, ворушачись на задньому сидінні.
Не знаю, серденько, відповіла Соломія. Можливо, є. У бабусі великий двір.
А можна буде погратися? втупилася в матір Олеся, молодша донька. Дівчинці було чотири, і довга дорога її втомила.
Звісно, можна, заспокоїла її Соломія. Але спочатку привітаємося з бабусею та пообідаємо.
Василь кинув на дружину погляд у дзеркало заднього виду.
Соломійко, не хвилюйся, промовив чоловік. Мама змінилася. Казала, що дуже сумує за онуками. Радо вас зустріне.
Соломія кивнула, але нічого не відповіла. Слова чоловіка звучали впевнено, але в душі все стискалося від тривоги. Ганна Іванівна ніколи не була доброю та лагідною жінкою. Свекруха завжди трималася холодно, робила дошкульні зауваження, і кожен візит до неї перетворювався на справжнє випробування.
Останній раз, коли вони всією сімєю приїжджали до Ганни Іванівни, був два роки тому. Тоді свекруха весь вечір критикувала, як Соломія одягає дітей, як готує, як веде себе. Василь мовчав, а Соломія стискала зуби й терпіла. Відтоді вони бачилися рідко, переважно у нейтральних місцях у кафе чи парках. Але цього разу Василь наполіг на поїздці.
Мама сама, сумує, казав чоловік. Діти підросли, треба частіше відвідувати. Та й має гарний будинок, просторий. Відпочинемо на природі.
Соломія не заперечувала. Може, Ганна Іванівна справді змінилася? Може, з віком стала мякшою? Хто знає
Машина звернула з траси на ґрунтову дорогу, минула кілька ділянок і зупинилася біля високого паркану. За ним виднівся двоповерховий будинок із великими вікнами та дахом, покритим черепицею. У дворі стояли оголені яблуні й стара альтанка.
Василь вийшов із машини й відчинив хвіртку. Соломія допомогла дітям вибратися, взяла Олесю за руку і повела до будинку. Денис біг попереду, тягнучи за собою рюкзак із іграшками.
Двері відчинилися, і на порозі зявилася Ганна Іванівна. Свекруха була високою, сухою жінкою з коротким сивим волоссям і різкими рисами обличчя. Губи посміхалися, але очі залишалися холодними.
Приїхали, значить, промовила Ганна Іванівна замість вітання. Сподіваюся, не надовго? У мене чисто, не брудніть.
Соломія завмерла, не знаючи, що відповісти. Василь обійняв матір за плечі.
Мам, ми на вихідні, сказав він. Хотіли побути з тобою, онуки скучили.
Ганна Іванівна окинула дітей поглядом.
Скучили, кажеш? протягнула вона. Ну, заходьте, коли вже приїхали. Тільки взуття знімайте біля порога. І руки мийте.
Соломія допомогла дітям роздягнутися, акуратно поставила їх на поличку. Денис і Олеся тулилися до матері, ніякуючись у новій обстановці.
Усередині пахло їжею мясом, цибулею, спеціями. Запах був приємним, і Соломія відчула, як зголодніла. Вони давно снідали, а в дорозі лише перекушували печивом.
Ганна Іванівна пішла на кухню, навіть не озирнувшись. Василь узяв валізи й поніс нагору. Соломія залишилася з дітьми у передпокої, не знаючи, що робити.
Мамо, я хочу пити, прошепотіла Олеся.
Зараз, серденько, пообіцяла Соломія.
Вона зайшла на кухню. Все тут було ідеально чисто: блискучі каструлі, вимиті стільниці, ані порошинки. Ганна Іванівна стояла біля плити, помішуючи щось у каструлі.
Ганно Іванівно, можна дітям води дати? запитала Соломія.
Склянки у шафі, відповіла свекруха, не обертаючись. Тільки акуратно, не розбийте.
Соломія дістала склянки, налила води й віднесла дітям. Денис і Олеся швидко випили. Вона погладила доньку по голові й повернулася до кухні.
Можу чимось допомогти? запропонувала Соломія.
Ганна Іванівна оглянула її з ніг до голови.
Можеш овочі порізати, дозволила вона. Але роби це дбайливо. Я не люблю великі шматки.
Соломія взяла ніж і дошку. Свекруха поставила перед нею миску з огірками та помідорами. Вона почала різати старанно, дрібно, намагаючись догодити.
Ганна Іванівна час від часу поглядала на її роботу й кривилася.
Ти завжди так ріжеш? запитала вона. Нерівно.
Вибачте, прошепотіла Солом
