Я дуже необачно поставився до хвороби моєї мами. Декілька років тому, мама захворіла. Мені з дружиною довелося продати квартиру, щоб врятувати маму. Дружина не проти, говорила, що ми щось придумаємо, лише б Лариса Володимирівна, моя мама, залишилась живою. Так що витягли ми її з того світу. Але надалі вона сама про себе піклуватися не може.
Ми з дружиною поселилися на найманій квартирі, недалеко від роботи. Щоб ходити пішки, і не платити лишні гроші на проїзд. Мама живе в іншому кінці міста, та й поселятися в неї, в однокімнатну квартиру, то вже занадто. Їй спокій потрібен, а забагато людей, нервуватиметься. Для неї найняли доглядальницю. Домовилися, що маминою пенсією розраховуватимемося з нею. А ми будемо сплачувати комунальні, і купувати продукти й ліки, які потрібно.
Шість років поряд із мамою була доглядальниця. Жінка спокійна, ніколи ні на що не жалілася, сприймала все таким, яке є. Ми довіряли їй, і ніколи не перевіряли, як насправді йдуть справи.
Наразі мами не стало, доглядальниця говорила, що заснула мама, а вранці не проснулася. Коли я пішов дізнатися, коли і як оформити квартиру на себе, був здивований. Мама все майно заповідала доглядальниці. Як і коли та жінка зуміла умовити маму на такий крок? Адже ми все зробили, щоб мамі добре було, самі залишилися без житла. Ось такі бувають доглядальниці.
