Коли я покидала свій дім з маленькою дитиною на руках, то навіть не здогадувалася, що доля знову зведе мене із цим зрадником.
Я була одружена більш як 15 років. У нашій родині все було добре – власний будинок, дороге авто, люксові речі. Єдине, що у нас довго не було дітей. І от 15 річницю шлюбу я святкувала з дитиною під серцем.
Після народження донечки наше життя кардинально змінилося. Турбот ставало все більше, а часу одне на одного зовсім бракувало. Тоді у чоловіка відбувалися великі переміни на роботі. Його давній друг став діловим партнером фірми, у якій Максим працював. З того часу чоловік постійно пропадав на роботі, працював до ночі, а інколи і зовсім удома не з’являвся. Коли я починала щось казати, він ставав дратівливим або просто кричав: «Я заробляю гроші, поки ти вдома сидиш! І що маю замість подяки? Твоє роздратування?»
За доньку я взагалі мовчу. Відколи вона народилася, він жодного разу не провів із нею і годинки. А коли я просила допомогти, одразу вигадував цілу купу невідкладних справ.
Я жінка не дурна, розуміла, що не на роботі він пропадає. Тим паче, що його товариш мав славу гуляки й альфонса. Я все частіше стала помічати губну помаду на комірцях сорочки і чула жіночі парфуми на чоловічому одязі.
Останньою краплею став вечір, коли Максим заявився додому із якоюсь жінкою і заявив мені, що має намір розлучитися. Я більше не стала терпіти цього жаху, зібрала свої і доньчині речі і вийшла з будинку з гордо піднятою головою. Коли я покидала свій дім, з маленькою дитиною на руках, то навіть не здогадувалася, що доля знову зведе мене із цим зрадником.
Так ми залишилися зовсім одні посеред ночі з невеликим пакунком у руках. Все, що залишилося у мене після 15-річного шлюбу. Та головне, що моя донечка поряд, а решту переживу. На деякий час я зупинилася у своєї двоюрідної сестри. Коли розповіла їй про те, що відбулося, вона не скупилася на «коментарі». Довго сидіти у неї на шиї я не збиралася, тож зовсім скоро взяла дочку і відправилася у рідні краї. Там у мене залишилася стара батькова хатина.
У селі, де я виросла, зовсім нічого не змінилося. Хатина стояла на окраїні, вона залишилася майже такою ж як я її пам’ятала. Правда потрібно було зробити чимало роботи. Полатати дах, змінити підлогу, побілити стіни, повикидати мотлох. Потроху власними силами я стала там господарювати.
Довго залишатися без роботи я не могла, мої фінанси швидко розійшлися, тож потрібно було влаштовуватися на роботу. Я спробувала влаштуватися помічницею до місцевого фермера. Тарас розводив коней і мав досить велику конюшню. Він з радістю взяв мене на роботу. Тварин я любила, добре за ними доглядала, тож зовсім скоро я стала помічницею Тараса і ми разом почали працювати над розширенням його бізнесу.
Справи йшли добре, життя потроху налагоджувалося, аж поки мені не зателефонував старший брат Максима. Стільки місяців їм було байдуже на нас з дочкою, а тут прокинулися родинні почуття. Я сказала що не маю бажання знатися з ними і доньці така рідня не потрібна. Не знаю звідки і яким чином, але Максим прознав, де ми живемо й одного вечора явився на поріг мого дому.
Вочевидь він сподівався побачити перед собою вбиту горем жінку, яка живе у злиднях в будинку, що от-от розвалиться. А натомість перед ним стояла горда, впевнена у собі ділова леді, за спиною якої був добре відремонтований будинок, а подвір’ї красувався новенький автомобіль.
Максим кинувся до мене, міцно затиснувши, став цілувати. Я кричала і виривалася, але він навіть не послабив своєї хватки. Добре, що у цей час повз наш будинок проїжджав Тарас і це все побачив. Він миттю вилетів із машини, схопив мого колишнього за шкірку із усієї сили вдарив по обличчю. Максим звалився з ніг, а потім підхопився на ноги і з закривавленим обличчям пішов геть.
Я була налякана і не могла вимовити ні слова. Тарас обійняв мене і почав заспокоювати: «Я нікому не дозволю тебе образити». Вперше в житті я відчула себе захищеною.
