Коли я читав подібні історії, то думав, ну невже таке справді відбувається, невже люди бувають такими нахабними?! Бо зі мною до цього, такого ніколи не траплялося. Але як кажуть, все в житті буває вперше
Повертались якось ми з моїм старшим сином з відпуску. Білети куплені заздалегідь, адже ми брали квитки одразу туди і назад. Я взяв собі місце на нижній полиці, а сину на верхній, так ми зможемо спокійно сидіти вдвох на моїй полиці й ніхто чужий на неї не сяде. А син зможе спокійно відпочити на верху.
Ми вже собі вмостилися, а тому я вирішив сходити до провідниці по чай. Все видавалось дуже спокійним. Проте коли я повернувся, то побачив на своїй полиці старшу жіночку та, як вже потім зрозумів, її доньку. Як виявилось, вони зайшли на останній зупинці. Донька одразу перейшла до наказів:
– Ви зараз вступите місце моїй матері. – Наказним тоном сказала жінка.
– Чому б це? – здивувався я. – Я придбав білет заздалегідь, щоб їхати з комфортом. Я не буду нічим поступатись.
– Ви чоловік, а тому маєте поступитись місцем для старої жінки! Вона не зможе навіть вилізти на верхню полицю! – волала жіночка.
– Так це ж ваша матір, чому ви не потурбувались про її комфорт? – уточнив я.
– Я ж не могла знати, що сусід по полиці буде таким черствим та бездушним. Вам що, важко один раз перетерпіти?
– Та я ще перед казармою і полями хочу якось з комфортом проїхатись. Тому ще раз уточнюю. Білети були куплені завчасно. Те, що ви не подбали про комфорт своєї матері лише ваша проблема.
Жінка з криками пішла до провідниці. Остання почала просити мене вступити бабусі місце, на що я відповів:
– Ось ця панянка, що так голосно волає про мою бездушність сама має нижню полицю. Вона не хоче дбати про свою матір, не віддає їй свою. Тому виникає запитання: А чому я маю жертвувати своїм комфортом ради чужої мені людини, якщо донька цієї бабці не хоче цього зробити?
Провідниця вже перевела свою увагу на ту жіночку, але їй було байдуже, бо ж вона вважала нормальним вимагати поступитись місцем іншу людину так ще й лаяти її як останній чоботар. В підсумку знайшовся хлопець, який вирішив помінятись із бабусею місцем. Жінку ж ледве заспокоїли.
– Тату, ти як зміг витримати цей, бляха, тиск? Я б вже здався. – Звернувся до мене син.
– Бо деколи треба розрізняти людей, яким справді потрібна допомога, а хто просто хоче використати твою добру натуру. Деколи треба забути про вихованість. От і все.
А на вашу думку чи правильно я вчинив?
